Приголомшений нагальною потребою вжити якихсь заходів, щоб захиститися від жорстоких, нищівних репресій з боку уряду, він з обуренням відкинув поради бути розсудливим, які давали йому друзі, спантеличені й приголомшені крайньою серйозністю ситуації. Розсудливість? Тепер, всього лиш через кілька днів після того, як у невеликих селах, у глибині острова, — у Джардінелло, що налічувало заледве вісімсот мешканців, Леркарі, П'єтраперції, Джібелліні, Марінео — без попередньої домовленості сходилися на площі цілі юрми людей, без прапорів, несучи лиш портрети короля з королевою, без жодної зброї, окрім хреста, який тримала якась обірвана й розлючена жінка на чолі процесії, і сліпо рухалися прямо на цівки гвинтівок близько двадцяти солдатів, яких переповнював страх, що спонукав їх несподівано відкрити вогонь, навіть не дочекавшись команди? Так, ніхто не закликав їх виходити на ці віча, що закінчувались кровопролиттям; але за них, за всі необмірковані вчинки і кров убитих тепер доведеться відповідати саме тому, що сліпі ці юрми вважали себе готовими і придатними для того, щоб заявити про свої права. Хіба можна було тепер відступати й закликати до обережності? Ні, іншого порятунку не було, крім останнього спалаху цього божевілля: треба було спалити себе разом з тими жертвами. І Ландо Лаурентано з презирством відмовився підписати відозву Центрального Комітету до робітників острова, урочистий і безапеляційний тон якої здався йому смішним, не так через умови та вимоги, які ставили урядові, як через те, що тим, від чийого імені їх висували, бракувало будь-якої реальної свідомості та сили. Реального тут не було нічого, крім відчаю багатьох нещасливців, приречених невіглаством на вічні злидні, і крові — крові цих жертв.
Тільки-но було оголошено стан облоги, Ліно Апес силоміць примусив його до втечі. І він втік, але не з тих причин, про які кричав йому схвильований в ту мить Апес, а через нездоланну відразу від думки, що йому доведеться грати роль апостола, героя чи мученика, виставленого в клітці військового трибуналу під цікаві й захоплені погляди добре знайомих йому дам з палермської аристократії. Його товаришами по втечі, окрім Апеса, були Бруно, Інґрао та Катальдо Склáфані, усі троє переодягнені.