Але ці зустрічі, такі втішні для капітана, траплялися дуже рідко. Тепер усі знали про ту варту в Колімбетрі і сміялися з цього або обурювалися.
Папа Римський у Ватикані під охороною швейцарців; дон Іпполіто Лаурентано у своєму маєтку під охороною Шаралли і його товаришів!
А Шаралла, який у межах Колімбетри почувався на своєму місці, справжнім капітаном, поза її межами вже не знав, як поводитися, щоб уникнути насмішок і образ.
Хоча б почати з того, що всі понижували його в ранзі, називаючи капралом. Яка дурість! Ганьба! Адже він командував двадцятьма п'ятьма вояками (авжеж, двадцятьма п'ятьма!), і треба було бачити, як навчав їх усіх військових хитрощів і показував, як їздити клусом. І потім, зрештою, вибачте, хіба інші дідичі не тримають на своїх землях сторожу в одностроях?
Чесно кажучи, вважати себе всього лиш сторожем бідолашному Шараллі, що походив з «непростого роду» і мав ліцензію вчителя початкових класів та гімнастики, було трохи неприємно. Утім, іноді він неохоче мирився і з цим, щоб не почути чогось гіршого. Сторож, аякже. Старший над сторожами.
— Капрал?
— Який ще капрал? Хто тут капрал? Я — капітан! То ви визнаєте, що ми — військовий підрозділ?
— Який підрозділ? Навіщо? І чому так одягнені? — Шаралла здвигнув плечима й примружив очі: — Однострій як однострій. Примха Його Ясновельможності, що тут вдієш?
З деякими легковірами він вдавався до таємничих зізнань: буцімто італійський уряд не схвалював переконань князя, тому — уявіть собі! — вони б там тішилися, дізнавшись, що його вбито чи нещадно пограбовано; тому князь, живучи на самоті в сільській місцевості, справді потребував цієї варти, скромним очільником якої був Шаралла. Утім, досі незрозуміло, чому сторожа мусила носити цю огидну уніформу.
— Мов катюги якісь! — бідолашний Шаралла не раз чув цю репліку і з гіркотою думав про те, як легко князеві з такою гідністю й неухильністю зберігати горду поставу протесту, адже він не покидав меж Колімбетри, тоді як йому і його підлеглим доводилося виходити назовні і якось викручуватись.
Даремно він, розмовляючи з кимось віч-на-віч, присягався всім на світі, що за часів Бурбонів ніколи й нізащо не одягнув би цієї уніформи, адже тоді то був символ тиранії, символ гноблення Батьківщини; і додавав, розмахуючи руками:
— Але тепер, панове, інша справа! Тепер ви на коні… Тому дайте мені спокій! Це мій хліб. Та ви жартуєте?
Йому будь-що намагались зіпсувати кров, вдаючи, ніби не розуміють, що капітана не варто зводити до самого лиш мундира, який він носить, що під цим мундиром такий же чоловік, як і всі інші, змушений у ганебний спосіб заробляти собі на життя. Поглядами, усмішками, виявленням жвавого інтересу до справ інших Шаралла намагався всіляко відвернути увагу від свого одягу; а потім страшенно сердився сам на себе за всі ті викрутаси і всі ті гримаси, які корчив, адже якщо дивитись на цей костюм без упереджень, він був прекрасний — святий Боже! — і дуже йому пасував; тоді в капітані починали ворушитись докори сумління через те, що він змушений вдавати, буцімто йому прикро носити мундир.
Шаралла чув, нібито в Джірдженті якийсь прибулий з континенту «чиновник», бородатий і жовчний, люто розмахуючи руками, публічно заявив, що такого неподобства, такої нахабності, такої патентованої наруги над славою революції, над урядом, над Вітчизною, над самою цивілізацією не потерпіли б у жодній іншій частині Італії і, можливо, в жодній іншій провінції самої Сицилії, окрім провінції Джірдженті, бо це ж… це ж… — йому забракло слів, і він зробив промовистий жест руками.
Боже милий, звідки ж така зневага, така огида саме до нього, через цю бурбонську уніформу двадцяти п'яти охоронців? Чому все це обурення не сходило на мера, на міських і провінційних радників та депутатів, а також на найпомітніших містян, коли вони наввипередки мчали, виряджені й набундючені, щоб засвідчити свою повагу Його Ясновельможності князю Лаурентано, який приймав їх на віллі, мов той король у своєму палаці? І Шаралла ще не згадав вищого духовенства на чолі з монсеньйором єпископом, якого, як відомо, можна було б вважати природним союзником такого легітиміста, як його ясновельможність.