Шум брязкалець і гуркіт екіпажа вмить відірвали Діанеллу від цих роздумів, а Мауро — від плачу.
— Ваш батько? — запитав він й одразу відійшов убік, запихаючи хустину назад у розріз сорочки.
Діанелла підвелася, настрахано підбігла до вікна й зазирнула в щілину віконниць. Вона застигла. З екіпажа, що зупинивсь перед віллою, вийшов її батько, який повернувся додому, і Ауреліо Коста — то був він! — у робочому одязі.
— Ідіть, ідіть, — сказав їй Мауро, майже виштовхуючи її. — Я зачиняю і зникаю!
Діанелла вийшла в коридор і побачила в кінці коридору Косту з батьком — вони попрямували до його кімнати, де й зачинилися. Тоді Мауро Мортара, наче звір, якого застукали в лігві, тихо вислизнув накульгуючи.
Вона була розгублена і неабияк стурбована, не знаючи, що й думати про це раптове незвичне повернення батька. І це повернення, і приїзд Ауреліо Кости, очевидно, були пов'язані зі звісткою про заворушення в Араґоні. Мабуть, сталося щось дуже серйозне. Невже Ауреліо втік звідти? Ні — Діанелла не хотіла навіть припускати такого. Можливо, її батько сам послав по нього. Навіщо?
У неї була спокуса піти до своєї кімнати, суміжної з кімнатою батька, — може, їй би вдалося вловити кілька слів через стіну, та вона згадала батьків погляд того ранку і стрималася, хоча й залишилась нерішуче стояти в передпокої.
— Ваш тато, — повідомила їй донна Сара Алаїмо, висунувши голову з кухонних дверей.
Діанелла ствердно кивнула.
— З інженером, — додала донна Сара півголосом.
Діанелла знову кивнула — мовляв, вона знає — і вийшла на майданчик зовнішніх сходів. Екіпаж все ще чекав біля підніжжя сходів. Отже, батько збирався негайно вирушити кудись знов? Можливо, він приїхав по якісь документи.
— Ви зараз їдете в Порто-Емпедокле? — спитала вона візника.
— Так, ваша ясновельможносте, — відповів той.
Аж ось з'явився батько з Костою, вони поспішали. Фламініо Сальво не сподівався зустріти доньку на сходовому майданчику і, побачивши її, ледь відхилився назад, не зупиняючись, посміхнувся їй і помахав рукою. Ауреліо Коста, який ішов за ним, на мить розгубився і хотів було зняти свою дорожню кепку, але Сальво гукнув йому:
— Ходім, ходім…
Діанелла, бліда, дивилась, затамувавши подих, як вони сідають в екіпаж, як від'їжджають не обертаючись, і проводжала їх очима, аж поки вони не зникли серед дерев алеї.
Як змінився Ауреліо! Такий схвильований, з розкошланою бородою… Здавався хворим, постарілим… Діанелла згадала те, що сказала про нього Ніколетта Каполіно. Їй хотілося б, щоб він проявив більше гідності перед батьком, хотілося б, щоб він не зважив на владний батьків заклик, щоб зупинивсь на сходовому майданчику і принаймні привітався з нею. А натомість він одразу ж підкорився… Можливо, це такий момент… Хтозна, що там сталося в сірчаній копальні!
Фламініо Сальво повернувся пізно ввечері, у гарному настрої, як і завжди, коли приймав якесь серйозне рішення.
За вечерею він перепросив дона Козмо за ранковий спалах; сказав, що йому вкрай обридли всі ті незліченні клопоти, які раз у раз завдають йому сірчані копальні Араґони, тому він вирішив закрити їх.
— Тож хай вони, панове сірчаники, трохи посидять без роботи, мені це буде тільки на руку, а вони матимуть більше часу, щоб вислуховувати проповіді цих своїх вельми гуманних священників. І хай цими проповідями харчуються! Євангеліє таке чудове, людинолюбне, доне Козмо, якщо прочитати лише одну сторінку! Але якби вони тільки перегорнули сторінку… Та вони цього ніколи не зроблять! Вони мають рацію; але їхня рація тут!
І він доторкнувся до свого живота.
— Хай би вони бодай спробували зрозуміти, що митна політика, якої дотримується італійський уряд, є великим благом для промисловості та промисловців північної Італії і жахливою руїною для південної Італії та для нашого бідолашного острова; що протягом багатьох років безперервно зростали податки та всілякі обтяження і безперервно скорочувалися обсяги виробництва; що при тій ціні, до якої впала сірка, не тільки абсолютно неможливо платити їм більше, але навіть божевіллям було б далі працювати в цій галузі… Я не закривав сірчані копальні заради них, щоб дати їм бодай шматок хліба. Вони хочуть страйкувати? Красно дякую! Значить, вони можуть обійтися без роботи. Хай усі гуляють! Хай веселяться!