Коротко кажучи, трохи філософії і такий висновок:
— Шановні панове, я вас не заарештую, навіть якби ви цього хотіли. По-вашому, якщо не покращиться доля ваших підопічних, зіткнення обов'язково відбудеться? Що ж, добре. Тільки згадайте, прошу, глечика, який так довго воду носив… Більш нічого я не скажу!
Кавалера Франко трохи роздратувало й спантеличило мовчання Луки; коли він говорив, то завжди звертався до нього і ледве приховував свою досаду, вислуховуючи натомість відповідь Піньї. Але чи міг той розкрити йому причину свого мовчання? Бідолашний Лука, як він страждав! Якби він був сліпим, його було б не так шкода. Природжений оратор, створений для того, щоб переконувати натовпи, справжній взірець громадського діяча: усе для інших, нічого для себе — а лиха доля покарала його, запечатавши вуста! Він писав, відводив душу пишучи; його перо кресало вогонь, з нього сипались пекельні іскри; а потім він сердився, бідолашний, кусав собі лікті і скиглив, коли чув, як його тексти читають без належного тону, без відповідного наголосу, без того полум'я, яке у них вкладав він, пишучи. Ніхто його не задовольняв, навіть Чельсіна, єдина з доньок Піньї, яка загорілась новими ідеями. Навіть Ріта, хоч до народження дитини вона трохи… Але хто така Ріта порівняно з Чельсіною? Була ще одна скалка, яка примушувала обливатися кров'ю серце Ночо Піньї: він не міг відправити вчитися в університет цю свою доньку, яка з відзнакою скінчила Технічний інститут, здивувавши всіх — директора, професорів та однокурсників. Для стількох дурнів, синів багатих панів, шлях був відкритий і вирівняний, а для Чельсіни були відрізані всі дороги, Чельсіна була приречена нидіти в цьому гнилому краю невігласів. Отака соціальна справедливість! Тим часом того вечора, напередодні виборів, Чельсіна мала вперше з'явитися на публіці: вона мала прочитати лекцію в штабі осередку. З огляду на цю урочисту подію, він, Ночо Пінья, був заклопотаний з самого ранку.
Бракувало стільців.
Якби кожен член приніс із собою свій, а потім залишив його там… Поки що він навіть не вимагав від них, щоб вони з належною пунктуальністю сплачували свої мізерні щотижневі внески. Та подарували хоча б стільця, заради Бога, він же потрібен їм самим! Але ні. Лиха прикупивши, він зміг зібрати близько двадцяти стільців. Він подумав про всі ті церковні стільці, які колись були під його опікою в соборі Святого Петра; згадав про те, як щонеділі їх цілими возами доправляли ввечері в амфітеатр в кінці алеї Пасседжата, де грав військовий оркестр. Стільців завжди вистачає і для святенниць, і для легковажниць, а для Ліги — катма! Зрештою, це вина самих членів, тож тим гірше для них! Доведеться їм стояти.
Він уже збирався вертатися додому, коли з невеличкого провулка, що веде на площу, почув тихий поклик від когось в каптурі, хто причаївся там і чекав на нього.
— Чшш, чшш…
Якийсь селянин! Серце підскочило йому в грудях. Він підійшов з турботливим виглядом.
— Слуга Вашої мості. Можна повісти вам слово?
— Що таке? — запитав Ночо Пінья, наближаючись до нього, збентежений підозрілим і таємничим виглядом того чоловіка, який стояв перед ним, промовляючи з-під каптура, так що видно було хіба що його очі. — Хочеш поговорити зі мною?
— Так, пане, — відповів той радше кивком, ніж голосом.