Нетотожні різні фрагменти тексту і стилістично. Строфи 1-83 є переліком приписів життя, одні з яких звернені до простих поселян, інші — до воїнів, а деякі мають універсальний характер. Ритм і композиція строф 84-89 дещо відмінні, там ідеться про різні речі, на які не варто покладатися. Строфи 84 і 91-95 становлять передмову до оповідки Одіна про його нефортунні залицяння до дочки (за іншою версією — дружини) якогось Біллінґа. Жодної міфологічної основи тут нема, а тому дослідники вважають, що сей сюжет виник уже за християнських часів; утім, і власне християнський вплив тут важко віднайти. Строфи 112-137 («Loddfáfnismál») є повчанням, що його якийсь «я» (цілком імовірно, що і тут авторство було приписано Одінові пізніше) дає Лоддфафнірові. Що це за персона — достеменно невідомо, оскільки ніде більше це ім'я не згадується. Вважається, що «Повчання Лоддфафнірові» є результатом переробки давніших гномічних (дидактичних) строф, аналогічних англосаксонським гномічним віршам (див. «Книгу Ексетерських гномів»).
Повчальні фрагменти пісні перемежаються із міфологічними сюжетами. Так, строфи 104-110 оповідають про виправу Одіна до велетня Суттунґа по чарівне зілля — мед поезії. Докладніше цей міф наведено у «Молодшій Едді» Сноррі Стурлусона. Фабулярна його основа така. У «Пророцтві Вьольви» сказано, що аси і вани, два божественні племені, вели між собою війну, а згодом уклали мир, ритуально змішавши слину у глечику. З тої слини утворився гомункулус на ймення Квасір, великий мудрагель. Двоє дверґів, Ф'ялар і Ґалар, убили Квасіра та змішали його кров із медом. Хто звідав того зілля, ставав поетом чи мудрецем. Далі Ф'ялар і Ґалар з якоїсь причини вбили велетня Ґіллінґа і мусили віддати його батькові Суттунґу мед поезії як викуп. Суттунґ тримав те зілля у надрах гори Хнітборґ під пильним оком своєї доньки Ґуннльод. Щоб дістати мед, Одін найнявся батрачити до Бауґі, брата Суттунґа, назвавшись Бьольверком («Лиходієм») і убивши до того дев'ятьох робітників Бауґі. В оплату Одін зажадав ковток з глека Одрерір, де зберігався мед поезії. Коли дійшло до виконання обіцянки, Суттунґ йому відмовив. Тоді Бауґі (чи й сам Одін) просвердлив гору свердликом під назвою Раті, далі Одін, обернувшись на змія, проліз у надра гори, звабив Ґуннльод, випив увесь мед, тоді перетворився на орла і полетів назад до Асґарду. Вдома Одін виблював мед у горщика, тому вважається ще й богом поезії. На зворотному шляху з ним стався кумедний трапунок: Суттунґ, довідавшись про крадіжку, також обернувся на орла і полетів за злодієм. Одін, щоб летіти швидше, скинув баласт у вигляді кількох крапель посліду. Вважається, що справжніми поетами стають ті, хто п'ють мед зі згаданого горщика в Асґарді, тобто мало не з вуст самого Одіна, а графоманами стають такі, кому до рота потрапили краплі посліду. Деякі сучасні дослідники вважають, що цей міф сягає доби індоєвропейської спільноти.
Строфи 138-145 оповідають про шаманську ініціацію Одіна: як він зробив перше жертвопринесення, поклавши требою себе собі ж самому, вмер на Світовому Дереві й відродився, пізнавши руни. Очевидно, це фрагменти культової язичницької поезії, пов'язані з відтворенням міфологічного тексту і ритуалу. Строфи 111 і 146-164 («Ljóðatal», «Перелік пісень») також мають стосунок до язичницьких ритуальних практик, себто заклять: вісімнадцяти чарівних пісень, дію яких описує Одін.
У строфах 144-145 йдеться про звичай жертвопринесення. Справа ця була не така проста, як може здатися на перший погляд, і абикому її, звичайно, не довіряли. Похибка у ритуалі зводила нанівець увесь процес. Так, завелика кількість принесених у жертву істот не лише не приносила кращого результату, а навпаки, робила його марним (див. початок строфи 145). Тому що, звичайно, з одного боку «дарунок відплатою цінний», але з другого — жертвопринесення в індоєвропейській традиції це не вульгарна торгівля з богами на кшталт «ти мені, я тобі», це досить складна церемонія, спрямована на відтворення першого жертвопринесення, за допомогою якого і було створено світ.
Питання «Зможеш роздати?» також можна перекласти і як «Зможеш надіслати?» в значенні «надіслати богам жертву і питання», бо слово senda має ще й це значення. Взагалі сенс рядка не зовсім прозорий. Головним чином «роздати» трактується як здатність правильно розділити офірних тварин і роздати якусь частину присутнім відповідно до їхнього статусу.
Бесіда з Вафтрудніром
Фабулярна основа цієї пісні — змагання у «мудрості», себто в ерудиції, знаннях онтологічного характеру, де переможений має накласти головою (див. строфи 7 і 19). Сюжет має багато міфологічних і фольклорних паралелей, а форма, на думку експертів, відображає процес навчання жерців і походить від ритуального діалогу, в якому симетричність питань і відповідей становить мнемотехнічні прийоми.
Впадає в око паралель із фінським епосом «Калевала», де прадавній мудрець Вяйнямьойнен також демонструє космогонічні знання. За логікою міфу, щоб мати владу над об'єктом, необхідно насамперед знати про його ґенезу, що і демонструють Одін та Вафтруднір. Інша річ, що у третій руні (пісні) «Калевали» Вяйнямьойнен мусить змагатися не з велетнем (бо з мудрим велетнем Віпуненом він змагається у руні 17), а з дурником Юкахайненом, який не має жодного уявлення про світ, а коли доходить до космогонічних питань, виявляє цілковиту некомпетентність.
Оригінальна назва пісні — «Vafþrúðnismál» — перекладається як «Слова Вафтрудніра» чи «Промови Вафтрудніра». Та оскільки в основу композиції покладено діалог, вважаю доцільним вжити саме таку назву — «Бесіда з Вафтрудніром».
Ім'я велета можна перекласти як «Сильний у заплутуванні». Вважалося, що йотуни взагалі дуже обізнані у давній мудрості, позаяк їхній рід старший від богів.
Промови Ґрімніра
Своїм головним змістом ця пісня подібна до «Бесіди з Вафтрудніром», але, на відміну від неї, побудована як монолог Одіна, що ділиться із юним Аґнаром знаннями міфологічного характеру на знак подяки. Тут Одін переважно змальовує будову «Горішнього світу», де мешкають аси.
Сюжет прозового обрамлення пісні потребує, на нашу думку, спеціальних коментарів, які допоможуть краще зрозуміти нордичну ментальність.
По-перше, у пісні прослідковується мотив братовбивства. Бо ж Ґейрред, відштовхнувши човен із братом від берега, фактично прирік свого брата на смерть («хай тролі тебе візьмуть!»). Цей підступ підказав йому не хто інший, як Одін. Які спонуки рухали однооким богом — важко сказати. Цікаво інше. Часто доводиться читати, що у язичницькій культурі братовбивство є річчю цілком природною ба навіть похвальною. І справді: Ромул убив Рема і став героєм, брати-Пандави убивали родичів-Кауравів на Курукшетрі й так стали героями, святий Володимир був причетний до смерти свого брата Ярополка... убивства родичів, особливо серед вінценосних сімей, аж ніяк не припинилися із прийняттям християнства, яке начебто «пом'якшило звичаї». Та й за поганства, притаманного родоплемінному устроєві, братовбивство мало неоднозначне трактування. Знищивши людину власного роду, вбивця зменшував родову міць не лише на матеріальному рівні, а й на духовному: адже тим самим провокував появу ображеного, розгніваного духа, що міг мститися всьому родові за свою смерть (звідти почасти образ упиря, що нападає на своїх прижиттєвих близьких). У «Повчаннях Високого» братовбивця і його нащадки прямо названі тими, кому не можна довіряти. У «Беовульфі» королівський радник Унферт, попри свою мужність і звитягу, заплямований убивством братів. Ґудрун із «Саги про Вьольсунґів» жахливо мститься чоловікові (Атлі) за братів.