…Знаю, мені вже не жити, нема мені повороту до життя – кров'ю харкаю… Дивно, один поет – цілком хворий, на мою думку, написав два рядки у карцері:
Сліпе село… Тут, у карцері, засміявся я на слова слідчого: вони питають, де сходилися на раду? Де, в кого?
Фавст притулився щокою до холодної стінки і тихо шептав: «У моєї сестри, чуєте?» Далі вирівнявся і цитував собі з якогось філософа: «Панувати над рабами, обернути кожного на автомат, – такий, здебільшого, намір у деспотів…»
…Так знайте, – говорив до стінки далі,– Прокіп Конюшина ніколи не буде зрадником. Я загину, сотні й тисячі таких, як я, але ніколи, ніколи не продаватиму сестри своєї. І нікого не продаватиму. Юдою не буду.
Фавст плакав… Йому все ще, здавалося, стояв образ слідчого Однорогова, говорив ніби до нього:
– Каже мені Однорогое: «Ты, Конюшина, трудового происхождения, ты – бедняк, ты получил образование, ты, наконец, не Грицько или Омелько какой-то… но почему, почему, из каких побуждений ты примкнул к преступному обществу самостийников? Почему принял участие в восстании?»
Конюшина відповідав:
– Ая… Пішов, не можна не йти, бо коли підпалити хату Грицькові та Омелькові, то вони лиш тоді за вила і гідність свою згадають, ая… Мені ж, самі сказали, людині свідомій, треба свідомо і прямо у вічі ворогові дивитися…
Так йому нібито сказав був Фавст, а він на це усміхнувся, дав гарну папіросу:
– Кури, мовляв, Конюшина, наші, а скажи нам, де поділися ваші, де були бандити?
Перехилив Однорогов через стіл голову і, трохи заспаний, процідив крізь зуби:
– Пойдешь на шльопку, милокі Герой!
Замахнувся і на всю руку вдарив по зубах.
Фавст, пам'ятає, до крови, до кістки прокусив йому руку ту – тільки прикладами врятували життя Однорогову, занапастивши Фавстове: його тримали після цієї історії три місяці в так званому секретному підвідділі.
…Дні текли. Конюшина почав кашляти кров'ю, – тоді перевели до загальної тюрми, до камери № 12.
Дзинь-бом, дзинь-бом… (Подати уривки з пісні, настрій).
– Слухай, – каже мені Фавст, – вони співають цієї пісні так, як смуток власний п'ють… Правда ж? А мені, здається, нема чого й сумувати, справді, я пережив був таку велику радість і захоплення, що й досі обертом голова йде, як згадаю минуле…
Кінь був у мене – Іскра, а коли виїздила наша сотня з лісу – у гривах кінських пісні цвіли, зелені бори дороги нам стелили, і ми були самі, як бір, зелені – такі молоді й завзяті…
На команду: «Кіннота, на коні!» вихором злітали, острогами дзвонили і стременами бряжчали, аж підкови цокотіли в коней – мчали так степами українськими; а поруч – бір, бором – ніч з вогнями йде: тоді горіли бори…
І знову співали старої тюремної пісні:
– Не співайте! Не зацвітуть, ніколи вже не зацвітуть пісні на гриві мого коняі А я все-таки не буду журитися: ми вмираємо в ім'я наступних поколінь.
Підійшов до дверей, довго читав видряпане нігтем:
«Тут була остання ніч… Ми загинули за волю свого народу; той, хто одвідає цю камеру, хай згадає нас… Земля українська – кров'ю окроплена, діти цієї землі гниють по тюрмах слов'янських народів, бо самі вони – гній і труп… Люди без волі, без бажання навіть…»
Далі все було засмальцьоване так, що годі прочитати.
Фавст стояв і довго думав: йому не треба було говорити такі слова, не до нього звернена була скарга смертників…
«Остання ніч», – зафіксувала його пам'ять. Коли ця остання ніч прийде до нього, Конюшини?
Знесилений упав на залізне ліжко. Він не пам'ятав уже, чи це був сон, чи справді було колись таке життя? Згадував…
«…Сьогодні – багата кутя, ая… У мене не було ще тоді Іскри, не цвіли пісні наші над борами. Стояла мати коло столу, лямпадку перед образами засвічувала:
«Святий вечір, діти, надходить, – казали, – не пустуйте!»
І долівка в хаті, вимазана Оксанкою, блищала, і наші очі дитячі блищали радістю і щастям… Мати не сердилася, коли малий Яцько смикав їх за спідницю, приказуючи: «Перший пиріжок, мамо, мені!»
«Добре, Яцю, тобі… А кому ж? Тільки тобі!» – гладили рукою його наїжачену голову й посилали до батька.
А батькові очі світилися, мов у святого Миколая на божнику, він садовив праворуч себе Яця, а ліворуч – Настусю і бавив обох, ая…