А звідки ви знаєте, що не варто? Головне питання полягає не в тому, як ми займаємося математикою, а в тому, як це робить підсвідомість. Як так виходить, що вона розбирається в цьому явно краще за нас? Ми намагаємося розв’язати математичну задачу, а потім відкладаємо її на деякий час. Але задача нікуди не зникає. Вона знову з’являється під час обіду. Або коли ми в душі. І каже: Поглянь. Що думаєш? А потім ми дивуємося, що вода в душі стала холодною. Або суп захолов. Чи це означає займатися математикою? Боюся, що так. Як вона це робить? Ми не знаємо. Я ставила це питання дуже хорошим математикам. Як підсвідомість займається математикою? Деякі замислювалися над цим, деякі — ні. Здебільшого вони, здається, вважали, що навряд чи підсвідомість робить це так, як це робимо ми. Однак мене здивувало те, з якою безжурністю вони зустріли цю новину. Нібито саму суть математики щойно не затягнули під їхнім носом на лаву підсудних. Дехто подумав, що якщо підсвідомість знає математику краще за нас, то вона повинна нам про це сказати. Ну, можливо. А може, вона вважає, що ми недостатньо розумні, аби це збагнути.
Я не впевнений, що розумію, як воно спрацює.
Ніхто не розуміє. Іноді виникає чітке відчуття, що займатися математикою — це здебільшого просто згодовувати підстанції дані й чекати, що з цього вийде. Я навіть не впевнена, що так уже й мудро довіряти все пам’яті. Те, що ми вводимо, лишається зафіксованим. Так, щоб махінації підсвідомості такими не видавалися. Я не люблю нічого записувати. Це добре? Я не знаю. Ґротендік усе записує. Віттен нічого не записує. Але мені здається, що для більшості людей те, що вони не занотовують, дає їм свободу шукати нові аналогії. Вони роблять свою справу і час від часу повертаються, щоб нам відзвітувати. Записане твердження — або рівняння — це як вказівник. Проміжна станція. Вона повідомляє нам, де ми перебуваємо, і дає нам нову відправну точку. Дірак малює картини. Навряд чи він вірив, що існують графічні зображення сутностей настільки малих, щоб стягнути частинку світла, але у нього була інженерна освіта, і вона не давала йому спокою. Дивацтва стають у пригоді. Люди, які добре рахують на справжній рахівниці, можуть також добре рахувати і на уявній.
Це правда?
Ні. Я все вигадала. Господи.
Перепрошую. Але, думаю, я вперше чую опис того, як підсвідомості надається така автономія.
Що ж. Вона вже давно сама по собі. Звісно, її єдиний доступ до світу — через наш сенсоріум. Інакше вона б блукала в темряві. Як наша печінка. З історичних причин вона не бажає з нами розмовляти. Вона віддає перевагу драмі, метафорі, образам. Але вона нас чудово розуміє. І не має жодних інших причин існувати, окрім нас.
Чи є у нас робочі стосунки з підсвідомістю? Це обопільна домовленість?
Ні. Не будемо перебільшувати.
Чи можемо ми її ігнорувати?
Звісно. Якщо забажаємо. Можна назвати це переходом на ручне керування. Звісно, це не завжди хороша ідея.
Ви обговорювали ці ідеї з іншими терапевтами?
Не дуже. Їм швидко набридало.
І що вони казали? Якщо їм не дуже набридало.
Нічого. Вони записували мої відповіді. Або просто записували. Або я змінювала тему.
Як зараз.
Ні. У нас поки все гаразд.
Гадаю, що ваші заперечення проти душолікарів мають довгу історію.
Усе так.
На що ви найбільше скаржитеся?
Не знаю. Можливо, на їхній брак уяви. Їхня плутанина категорій, на які вони схильні групувати своїх пацієнтів. Ніби назва і ліки — це те саме. Те, як вони ігнорують повну відсутність ознак, що підтверджують навіть найменшу ефективність їхньої терапії. В іншому з ними все чудово.
Це обнадіює.
Хай там як, це приємне домашнє господарство, яке ви для себе створили. Здавалося б, порушена тема — реальність, і це саме по собі досить кумедно. Втім, ви, ймовірно, завдаєте лише мінімальної шкоди. Якщо ви допомагаєте пацієнтам бути одягненими, нагодованими і не виходити на вулицю — це вже добре.
Малюк. Він намагається на вас впливати? Каже вам, що робити? Я вже питав про це раніше, але досі не з’ясував.
Я зв’яжуся з вами пізніше.
Перепрошую?
Мені доведеться придумати іншу відповідь. Я впевнена, що він давав мені поради, що мені робити. Час від часу. Що ж до впливу на мене, то навіщо б інакше він з’являвся?
Як ви вважаєте, голос може змусити людину вчинити самогубство?
Ви підозрюєте, що Малюк поступово підштовхував вашу підопічну до краю?
Просто питаю.
Якщо людина має слухові галюцинації, вона неминуче встановлює певний зв’язок з цим голосом. Більшості самогубців не потрібен голос. Однак змушує замислитися те, що у тваринному світі рівень самогубств залежить від рівня інтелекту, і можна було б поцікавитися, чи стосується це не лише окремих осіб, а й цілих видів. Я б поцікавилася.