Ті істоти, які приходять розважати вас, але погано з цим справляються. Розважати. Відволікати. А що, на вашу думку, вони повинні робити?
Не знаю, що вони повинні робити. Воно все таке невдале, що й не описати.
Ви ж, мабуть, маєте уявлення про те, чого вони хочуть.
Вони хочуть зробити зі світом щось таке, що вам би ніколи не спало на думку. Вони хочуть сумніватися у світі.
І навіщо їм це?
Через те, ким вони є. Що вони є. Якби вам було потрібне лише підтвердження світу, вам не потрібно було б викликати дивних істот.
Це і є метою розваги? Якщо це можна так назвати. Викликати сумніви щодо світу?
Чому ні?
Що ще ви можете про них розповісти? Вони відкидають тінь? Вони можуть увійти в замкнену кімнату?
Вони без проблем набувають певного вигляду. Вам не спаде на думку запитати, чи відкидає постать уві сні тінь.
Ні. Гадаю, не спаде. Але ви сказали, що вони не схожі на постаті зі сну.
Ні. І можна припустити, що вони витрачають певну кількість енергії на те, щоб виглядати правдоподібно. Та це лише фарс. Відволікання.
Від чого?
Ми наче повернулися до того, з чого почали. Гадаю, правда, що перший обов’язок галюцинації — здаватися реальністю, але спроба імітувати реальність, в якій твої повноваження закінчилися, вказує на інший порядок денний. Пристосовуватися до цього нового світу — це в кращому разі лише підготовка.
Ви назвали їх галюцинаціями?
Я просто намагаюся жити у вашому світі.
Тепер я знаю, що ви пустотлива.
Ви справді хочете в усе це влізти?
Я не певен, що означає «усе це».
Те, що радості мало в цьому світі, — це не просто точка зору. Будь-яка доброзичливість викликає підозру. Зрештою, до нас доходить, що світ не зважає на нас. І ніколи не зважав.
Але більшість людей спроможні прожити відведені їм дні у стані, відмінному від відчаю.
Так. Вони можуть.
Якби вам довелося вкласти щось визначальне про світ в одне речення, що б це було?
Це було б таке речення: «Світ не створив жодної живої істоти, яку б не мав наміру знищити».
Припускаю, що це правда. І що тоді? Чи це єдине, що має на увазі світ?
Якщо світ щось задумав, то це набагато гірше, ніж ми думали.
Хіба? Так і є?
Я не знаю, чи ми так далеко зайдемо.
Під час наших консультацій?
Так. Краще повернутися до відведених днів.
Гаразд.
Я сумніваюся, що хтось міг би прожити своє життя заново. Навряд чи вони переживуть бодай один день з нього.
Я можу пригадати дні, які я не проти прожити ще раз.
Можливо, миті радості чи осяяння. Але всі двадцять чотири години?
Я цього не виключаю. Ви багато думаєте про смерть?
Я не знаю, що таке «багато». Споглядання смерті нібито має певну філософську цінність. Навіть паліативну. Гадаю, це банальна думка, але найкращий спосіб померти добре — це добре жити. Віддати своє життя за іншого — означає надати сенс своїй смерті. Ігноруючи на мить той факт, що інша людина все одно помре.
Не знаю, скільки з цього сказано, щоб справити враження.
Скажімо просто: все.
Оце, наприклад. Як щодо життя для інших?
Що ж. Позбутися аморфних представників соціальних ідеологій і триматися реальних людей — це, гадаю, може бути досить рідкісним явищем, яке можна кваліфікувати принаймні як невроз. Як вважаєте?
Або оце. У вашій історії хвороби є запис про те, що ви відчували, ніби розкладаєтеся. Здається, саме це слово ви використовували. Ви пам’ятаєте таке своє висловлювання? Звучить як досить класична соматична маячня. Просто з фахової літератури. Чи ви просто дражнили своїх опікунів?
Може, мені просто було нудно.
Що ж. Людям буває нудно.
Неправда.
Неправда?
Вони і гадки не мають, що таке нудьга.
Що ж. Повірю вам на слово. Хоча нібито інтелект сам по собі зазвичай повинен протистояти нудьзі.
Гадаю, так воно і є. До певної миті. А тоді двері піддаються.
Мене турбує те, що скептицизм цих лікарів-практиків — деякі з яких вочевидь зрештою не повірили жодному вашому слову, — ускладнює чи навіть унеможливлює лікування. Вони ж насправді не розуміють, яку тактику використовувати з людиною, яка, на їхню думку, просто все це вигадує.
Усе це вигадує?
Так.
Знову ця нестерпна фраза.
Так.
Гадаю, я могла спитати, як вони думають, за що їм платять. Вони хочуть проаналізувати мої марення або мою схильність до брехні, але правда в тому, що вони взагалі нічого не можуть пояснити. Вони думають, що було б легше лікувати когось, хто марить, чи когось, хто тільки в це вірить? Ви б послухали, як це все звучить. Хай там як, я вже давно чекаю на пояснення. З мене досить.