Знову те ж саме запитання! Бідний Кларенс вагався — відповідати чи ні? Знову почнуться розпитування, як тоді у містера Пейтона.
— Так, — промовив хлопець похмуро. — Але він уже помер, ви ж знаєте це.
— Помер… Аякже… Віддав богу душу… — хором заговорили чоловіки.
— Його, звісно, вже нема, — промовив у роздумі Живий Скелет так, ніби намагався показати: мовляв, кому ж, як не йому, про це знати. — Від нього залишилися самі кістки.
— Порохня — більше нічого, — додав Дік Трущобник, хмуро кивнувши головою.
— Не хотів би я зараз доторкнутися до нього, ух, холодний, слизький… — заговорив Граф з Чатем-стріт, який до цього часу мовчав. — А як твоя матуся? Збирається знову заміж? Чи не вона часом послала тебе сюди?
Кларенсу здалося, що Граф з Чатем-стріт після цих слів дістав від когось із своїх друзів доброго стусана.
— Я приїхав в Сакраменто до свого кузена Джексона Бранта, але не знайшов його, — уперто повторив хлопець.
— Джексона Бранта? — перепитав перший рудокоп, багатозначно поглянувши на своїх колег. — Це хто — мати сказала тобі, що він твій кузен?
— Мати, — відповів Кларенс стомлено. — Прощавайте!
— Гей, синку, куди ж ти?
— Шукати золото, — відповів Кларенс. — І ви не можете мені заборонити цього, якщо я буду копати не на вашій ділянці. Я знаю закон.
Він чув, як містер Пейтон говорив про це в Стоктоні. Хлопець побачив, що чоловіки перешіптуються, йому навіть здалося, що вони почали дивитися на нього прихильніше, перестали насміхатися. Перший рудокоп поклав йому на плече руку і сказав:
— Гаразд, ходімо зі мною. Я покажу тобі, де можна копати.
— А як вас звати, — звернувся до нього Кларенс, — бо ви назвали себе просто «я».
— Зви мене Флін, Том Флін.
— І ви покажете мені, де я можу копати для себе?
— Покажу.
— Ви знаєте, — промовив Кларенс з соромливою і водночас трохи самовдоволеною посмішкою, — кажуть, що я приношу щастя…
Чоловік глянув на нього і промовив якось по-новому і дуже серйозно:
— Я вірю тобі.
— Недавно я приніс щастя одному чоловікові в Сакраменто, — сказав він, ідучи поруч з рудокопом.
І він розповів про пригоду в картярському домі. Але цього мало. В несподіваному пориві глибокої і загадкової дитячої симпатії, Кларенс розповів, як щедро він частував пасажирів у придорожньому шинку, як потім виявив золото в гаманці і про свій вклад в банк.
Чи то його зрадила властива йому замкнутість, яка в майбутньому відіграє таку велику роль в його житті, чи то ця людина зуміла завоювати його прихильність, хлопець не міг би відповісти на ці запитання. Але так чи інакше, — поки вони дійшли до місця, Флін уже знав всю історію Кларенса.
І лише в одному хлопець погрішив проти істини: розуміючи, що Джім Гукер підло зрадив його, він змалював його вчинок, як звичайну хлоп'ячу витівку.
Нарешті вони зупинилися на схилі гори. Земля тут, видно, була родюча. Кларенс зняв з плечей лопату, відв'язав сковороду і глянув на Фліна.
— Копай собі тут, де хочеш, — спокійно промовив його супутник, — можеш бути певним, що знайдеш. Набери в сковороду землі і йди до струмка, зачерпни по самі вінця води, а потім роби ось так, — і він почав вертіти в руках сковороду. — Так треба вертіти доти, поки не змиється вся земля і на дні залишиться лише чорний пісок. Те ж саме роби з піском, аж поки не побачиш на дні блискучі крупинки. І не бійся, золота з сковороди не вимиєш, коли б ти навіть хотів це зробити. А тепер я тебе залишаю, нікуди не йди, аж поки я не повернусь.
Рудокоп серйозно кивнув головою, в очах його — це було єдине не заросле щетиною місце на його обличчі — промайнуло щось схоже на посмішку, і він швидко пішов геть.
Кларенс вирішив не гаяти даремно часу. Вибравши місце, де трава була не така густа, він копнув і вивернув одну-дві лопати червоної землі. Наповнивши сковороду, він підняв її на плече, його здивувала незвичайна вага цієї ноші. Він не знав, що й вага і колір пояснювались тим, що в цьому грунті було багато залізної руди.
Спотикаючись, Кларенс добрався з своєю ношею до струмка, вірніше, до відкритого дерев'яного жолобка, і почав робити все точно так, як казав йому Флін. Зануривши сковороду в воду, він побачив, що половину її вмісту вода знесла у вигляді густої червоної рідини. Це дуже сподобалось йому, він захоплено дивився на червону рідину, хлюпався в ній пальцями. Але це тривало недовго. Пополоскавши ще раз-другий, Кларенс побачив на дні чорний пісок. Ще трохи і — він не повірив своїм очам — в піску заблищало кілька крихітних, не більших за шпилькову головку, жовтих крупинок.