Про цю пригоду скоро забули, але з учнями Кларенсові так і не вдалося налагодити дружні стосунки, і його мало турбувало те, як вони до нього ставилися — боялися, поважали чи лицемірно догоджали.
У всякому разі, заняття лише виграли завдяки відсутності розваг. Два роки жадібного читання розширили його кругозір, куди й поділися невпевненість, незграбність і апатія новачка.: Гострий розум, що вирізняв його серед інших, і виняткова старанність зумовили надзвичайні успіхи Кларенса в навчанні.
Під кінець першого року навчання він вважався всебічно обдарованим учнем-феноменом. З цього приводу патер Собрієнте мав розмову з доном Хуаном і було вирішено трохи стримувати його в навчанні і заохочувати до розваг, йому було надано більше свободи в порівнянні з іншими. Так, йому дозволялося відвідувати, коли забажається, сусіднє містечко Санта Клара. Гроші, на дрібні витрати у нього завжди були в достатній кількості. Але Кларенс, у якого не було близьких друзів, при його спартанських звичках, почував незрозумілу відразу до грошей. Проте одягався він дуже акуратно, і, завжди стриманий і впевнений у собі, справляв прекрасне враження.
Прогулюючись якось надвечір по Аламеді, тінистій алеї, насадженій колись місіонерами між селищем Сан-Хозе і монастирем Санта Клара, Кларенс побачив, як з монастиря двома рядами вийшли на прогулянку молоді дівчата. Вони йшли йому назустріч.
Для вихованців коледжу такі зустрічі були неабиякою подією, хоч наглядачі, що супроводжували учнів, під час прогулянок, всіляко намагалися уникати такого збігу. Але Кларенс ставився до таких зустрічей з глибокою байдужістю людини, яка в п'ятнадцять років вважає, що пора юності і романтики для неї вже минула. Він майже поминув вихованок монастиря, коли раптом його погляд, сковзнувши по рядах дівчат, зустрівся з знайомими синіми, як фіалки, очима, що дивилися на нього з-під крислатого, кокетливо оздобленого стрічками капелюшка. Це були ті ж самі очі, що колись дивилися на нього з-під полотняного капора — сині очі Сюзі.
Кларенс здригнувся і хотів заговорити з нею, але вона швидко попередила його ледве помітним рухом і багатозначним поглядом в бік двох монахинь, давши зрозуміти, щоб він ішов слідом за нею. Кларенс послухався і пішов позаду на достатній відстані, сам собі дивуючись.
Пройшовши ще трохи, Сюзі, ніби ненароком, впустила на землю носову хусточку і тому змушена була вийти з ряду і повернутися назад. Вона підняла хустинку і, кинувши швидкий погляд на Кларенса, знову побігла на місце.
Колона пішла далі, але коли Кларенс досяг місця, де Сюзі затрималася, він помітив у траві складений трикутником папірець. Було б необачно підняти його зараз, коли вихованки були ще порівняно недалеко. Кларенс пройшов далі, потім повернувся і підняв папірець. На ньому учнівською рукою було наспіх написано олівцем кілька слів: «О шостій годині, під старою грушею, біля південної стіни. Приходь».
Кларенс зрадів і водночас збентежився. Він не розумів, навіщо треба робити таємницю з їхнього побачення. Звичайно, вона учениця, отже, перебуває під наглядом. Але він був певен, що патер Собрієнте міг би легко влаштувати йому зустріч з подругою дитинства, про яку він часто згадував і з якою він пережив у минулому тяжку трагедію. Кларенс користувався повним довір'ям патера Собрієнте і тому вбачав у цьому таємному, хоч і цілком невинному побаченні щось негідне.
Незважаючи на це, в умовлений час він був біля південної стіни монастиря, над якою звисало сучкувате гілля старезної груші. В стіні була ґратчаста хвіртка, якою, певно, вже давно не користувалися.
Цікаво, де ж вона появиться? Серед гілля чи прямо на стіні? Від колишньої Сюзі можна всього сподіватися. Але, на превелике його здивування, він почув, як у замку повертається ключ. Хвіртка несподівано розчинилась, і Сюзі вислизнула з неї.
Схопивши його за руку, вона сказала: «Біжімо, Кларенс» — і не встиг він опам'ятатися, як вона вже помчала вперед.
Вони щодуху бігли по доріжці. Так бігли вони, взявшись за руки, чотири роки тому по прерії слідом за старим переселенським фургоном.
Кларенс глянув на легку, тендітну фігурку, що бігла поруч з ним. Сюзі виросла, стала граціознішою. Одягнута вона була з бездоганним смаком, різні дорогі деталі її вбрання свідчили про те, що вона росте розпещеною дитиною. Але, як і раніше, золотистими хвилями спадало на спину і плечі волосся, ті ж самі були сині очі, маленький капризний ротик, мініатюрні руки й ноги. Кларенс хотів би зупинитися, щоб краще розглянути її, але вона, похитавши головою, сказала, нервово засміявшись: