— Ні, ні, —сказав патер Собрієнте з лагідною настійливістю. — Це його нерозважлива гордість не дозволила йому сказати тобі, що ти родич людини, якої всі так бояться. Почасти це була для нього і кара, яку він сам на себе наклав. І я певен, що саме в той час, коли він викликав обурення в твоєму дитячому серці, саме в той час ти йому був дорогий, як ніколи. Так, мій бідолашний хлопчику, цей чоловік, з яким випадок звів тебе в Проваллі Мертвяка, який привіз тебе в наші краї і, маючи незрозумілу для мене владу над доном Хуаном, умовив його стати твоїм кузеном, цей Флін, він же Джексон Брант, він же Гамільтон Брант, оголошений поза законом, був твоїм батьком!.. Так, сину мій, поплач, поплач. Твої сльози — сльози любові і прощення — змивають його гріхи…
Уже розвиднялося, коли добрий патер витер останні сльози з прояснілих очей Кларенса.
— А тепер, сину мій, — сказав він, підводячись на ноги, — треба подумати і про живих. Твоя мачуха втратила на тебе всі права. І я далекий від того, щоб радити тобі, як ставитись до неї. Досить того, що ти вже незалежна людина.
Він повернувся і, висунувши одну з шухляд письмового стола, дістав звідти чекову книжку і подав її здивованому Кларенсові.
— Така була його воля, Кларенс, щоб навіть після його смерті тобі не довелося встановлювати своє споріднення з ним, коли треба буде доводити своє право на спадщину. Скориставшись з того, що ти є вкладником в банку містера Кардена, з його згоди твій батько відкладав щомісяця на цей рахунок з року в рік певну суму грошей. Містер Карден приймав вклади з задоволенням. Колись посіяна зернина принесла тобі неждано-негадано багатий урожай. Тепер ти самостійна людина, сам собі господар і можеш вибрати ім'я, яке тобі подобається…
— Я залишаю за собою ім'я свого батька, — просто сказав Кларенс.
— Хай буде так! — промовив патер Собрієнте.
На цьому закінчується повість про дитячі роки Кларенса Бранта. Про те, як він жив незалежно, як допомагали або заважали йому люди, що згадуються на сторінках цієї книги, ви дізнаєтесь з інших повістей.
