Зайшов вуличний торгівець, і я купив у нього жменю смажених каштанів. Зайшла стара жінка з квітками, я купив у неї пучечок фіалок і подарував їх господині. І аж коли я почав розраховуватися й сягнув рукою до того місця, де мала бути кишеня, то знов згадав, що на мені фрак. Бал-маскарад! Герміна!
Але для мене й досі було надто рано, я ніяк не міг присилувати себе піти до «Глобуса». Я відчував якийсь внутрішній опір, нехіть, як завжди, коли думав про ті розваги, що стали для мене звичними останнім часом, чи коли заходив до великих, переповнених галасливим людом приміщень. Я, мов школяр, боявся чужого оточення, танців, товариства гульвіс.
Я повільно поминув якийсь кінотеатр, кинув оком на пучок ліхтарів і на велику барвисту афішу, що мерехтіла в їхньому світлі, ступив ще кілька кроків, тоді вернувся й зайшов усередину. Там я міг спокійно посидіти в темряві до одинадцятої години. Хлопець із ліхтариком повів мене до темної зали. Спотикаючись, я пробрався за завіси, знайшов своє місце й раптом опинився серед Старого Заповіту. Це був один із тих фільмів, які з великими затратами і з великою розкішшю ставлять, начебто, не задля прибутку, а з шляхетною, священною метою і на які вдень учителі Закону Божого водять навіть школярів. У ньому показували історію Мойсея та Ізраїльтян у Єгипті ― юрби людей, силу-силенну коней і верблюдів, палаци, блиск єгипетських фараонів і злигодні євреїв серед гарячих пісків пустелі. Я бачив Мойсея трохи схожого бородою на Уолта Уїтмена, чудового театрального Мойсея з вогнистим поглядом, грізного проводиря, що з довгою палицею крокував пустелею, мов сам Вотан, на чолі євреїв. Бачив, як він молився Богові на березі Червоного моря, бачив, як море розступилося й утворило ніби дорогу, прохід між двома водяними горами (мабуть, конфірманти, що їх священик приводив на цей релігійний фільм, потім довго сперечалися про те як оператори зробили цю сцену), бачив, як пророк і наляканий народ перейшли тією дорогою на другий бік, бачив, як позад них з'явилися бойові колісниці фараона як єгиптяни вражено й боязко зупинилися на березі моря, а тоді мужньо кинулися вперед, і як над величним фараоном у золотому панцері, над усіма його колісницями і вояками зімкнулися водяні гори, і згадав чудовий дует для двох басів Генделя, в якому прегарно оспівана ця подія. Далі я побачив, як Мойсей, суворий герой серед суворих скель, піднявся на Сінай і там Єгова за допомогою бурі, грому і блискавки передав йому десять заповідей, а його негідний народ тим часом біля підніжя гори спорудив золоте теля й почав не вельми скромні розваги. Для мене то було чудне, неймовірне видовище. Священну історію, її героїв і її дива, що нам у дитинстві здавалися першим невиразним передчуттям якогось іншого світу, чогось нелюдського, тут показували вдячній публіці, що тихо жувала принесені з собою бутерброди за вартість вхідного квитка,― милий експонат з величезного ярмарку, де розпродується залежаний культурний мотлох нашої доби! Господи, хай би краще тоді загинули не тільки єгиптяни, а й євреї, і всі інші люди, щоб нам не довелося бачити, цього свинства. Краще вже насильна, пристойна смерть, аніж ця моторошна напівсмерть, якою ми тепер помираємо. Далебі, краще!