У колодязях, викопаних мешканцями Відня, часто з'являлась «тухла вода», насичена сірководнем. Спустившись на дно колодязя, люди могли знайти там химерну брилу пісковика й визнати її за труп славнозвісного василіска.
ЖЕНІ АНВЕР
Жені Анвер — патентований василіск із Антверпена. Він дуже вплинув на розвиток повір'я про царя змій. Дослідники, які спробували встановити походження цієї дивної назви, добилися небагато. Гадають, що слово «Анвер» утворено від французької назви міста Антверпена — Анвер. Саме в Антверпен ведуть сліди, що зв'язують музейні колекції Жені Анверів із місцем їх походження.
Отже, Антверпен — місто, де вперше заповзятливі набивачі опудал почали виготовляти василісків. Справа була вигідна. Муніципальні власті, монастирі, заможні люди охоче купували портативних чудовиськ. Юрми відвідувачів сходилися поглянути на виставки дивовиж, і справа процвітала. Кожен монастир мав свого легендарного засновника. Звичайно, цьому святому мужу серед інших фантастичних подвигів годилося за традицією перемогти в герці дракона чи хоча б василіска. Щоб надати легенді більшої переконливості, ченці роздобували речові докази — сушені василіски.
Торг ішов жваво. Невдовзі ремісники Антверпена не могли вже задовольнити зрослий попит на Жені Анверів. Виробляти їх узялися інші міста Європи. Мілан, Венеція й Верона стають новими центрами «василіскової» промисловості.
Конрад Геснер з жалем констатував, що в Європі до біса розвелося пройдисвітів, які нівечать творіння божі, видаючи їх за казкові істоти. І темний люд вірить їм. Фальшивомонетників жорстоко переслідують за підробки, а фабриканти фальшивих чудовиськ процвітають, ошукуючи простаків. У четвертому томі свого твору, присвяченого морським тваринам, Конрад Геснер описує одного із саморобних монстрів. У крамничці торгівця в Цюріху він бачив Жені Анвера, якого видавали за василіска. Конрад Геснер дослідив опудало й переконався, що воно виготовлене із звичайнісінького ската. Малюнок з підробленим василіском Геснер помістив у своїй книжці з єдиною метою — застерегти, як він додає, своїх читачів від ошуку на той випадок, коли їм доведеться зустріти в якій-небудь крамничці такий товар.
Хто бачив ската, легко зрозуміє, чому саме ця химерна риба правила здебільшого за матеріал для виготовлення василісків і осиротілих дитинчат дракона, убитого святим Георгієм.
Гігантський скат манта.
Пласке, ніби плескач, тіло ската обведене великими плавцями, достоту схожими на крила. Беручись виготовляти василіска, майстер одділяв праворуч і ліворуч від переднього краю грудних плавців ската по довгому клаптю і після нескладних маніпуляцій перетворював їх на передні лапи. Вправно підрізані черевні плавці заміняли майбутньому василіскові задні ноги, а рештки відповідно декорованих грудних плавців — крила. І тепер скат набував зовнішності фантастичної крилатої істоти. Залишалося відповідно оформити голову ската. Тут майстри середньовічного сюрреалізму виявляли неабиякий хист.
Скат на вигляд куди сумирніше створіння, коли дивитися на нього згори. В нижній частині його тіла природою «вигравіювана» маска, яка й без штучних переробок здаться досить страхітливою. Довгий рот риби розтягнений, ніби в посмішці. Ніздрі над ним схожі на вирячені очі (особливо коли вставити в них скельця), а глибокі борозни й зморшки навколо рота домальовують своїм примхливим поєднанням ті частини потворної морди, яких бракує.
Щоб надати Жені Анверу ще химернішого вигляду, набивачі опудал до краю розтягали скатів рот. Тканину навколо рота видовжували: виходили в'ялі щоки; маківку голови загинали вгору, на зразок архієпіскопської митри. Тепер можна запрошки закріпити на ній позолочену коронку. Новонародженого Жені Анвера фіксували в динамічній позі, з роззявленою пащею й розіпнутими крилами, а потім висушували. Покупців не треба було довго чекати. Хто ж бо не захоче придбати за приступну ціну «царя усіх зміїв»?
У християнських країнах віра у василісків, певне, остаточно й досі ще не вмерла. Нові Жені Анвери час від часу з'являються на світ. Походження їхнє, як і колись, — іхтіологічне. 1929 і 1933 років два саморобні василіски привернули в США увагу широкої громадськості і преси. Допитливі журналісти простежили їхню біографію від рибальських хиж на березі океану, де піймано перетворених на чудовиськ рибин, до марновірних споживачів.
«Патентований василіск» із Антверпена, як видно, ще досі має попит у країні хмарочосів.