Безперечно, чудовиська-саморобки чимало сприяли поширенню безглуздої віри у різноманітних фантастичних створінь.
У наступному розділі мова піде про русалок, і ми довідаємось, що були такі умільці, які навіть риболюдей умудрялися виготовляти досить майстерно. За виробний матеріал для сеї продукції правили не скати, а інші рибини, з більшим хвостом.
СИРЕНИ КАЗКОВІ Й НАТУРАЛЬНІ
РИБОХВОСТІ БОГИ Й БОГИНІ
Мабуть, нема на світі жодної більш-менш значної держави, в народних переказах якої не фігурували б дивні напівлюди-напіврибини — прекрасні довгокосі дівчата з риб'ячими хвостами замість ніг. У різних країнах звуть їх по-різному: русалки, сирени, нереїди, наяди, лорелеї, мемейди. Рибалки, мореплавці, мисливці й просто любителі нічних прогулянок при місяці натрапляли на них біля туманних берегів Норвегії, у тихих затоках російських річок і на сонячних пляжах тропічних островів.
Дуже поширене повір'я про морських дів. Може, справді де-небудь на землі мешкають істоти, схожі на казкових русалок?
Одначе розповімо історію по порядку.
Прабатьком усіх чарівних морських дів уважаеться стародавнє вавілонське божество чоловічої статі. Щоранку воно виходило з хвиль Червоного моря, аби навчати людей землеробству, будівництву храмів і міст, лікуванню та всім іншим мистецтвам і ремеслам. Увечері бог-викладач знов щезав у морській безодні. Ім'я цього люб'язного створіння — Оаннес.
Берос, халдейський жрець і астролог, який жив у III столітті до нашої ери, описав його у своїх «спогадах»:
«Тіло божественної тварини схоже на риб'яче. Під риб'ячою головою має вона іншу голову. Має тварина і людські ноги, що зрослися з риб'ячим хвостом. Має і розум, а мова її доладна й зрозуміла. Вона навчила людей письма й наук і кожного роду мистецтв — словом, вона навчила людей усіх хороших звичаїв і ремесел». Ранні зображення Оаннеса цілком відповідають опису Бероса. Проте в чудернацькому костюмі (голова судака замість шолома і плащ з риб'ячої шкури) Оаннес, однак, мало нагадує морських дів — нащадків.
Минали століття, і Оаннес змінював свою подобу. На скульптурах, знайдених у Хорсабаді, ми бачимо його вже у «формі», як годиться прабатькові русалок: з риб'ячим хвостом замість ніг, але з тулубом і головою людини. Змінивши зовнішність, бог-русалка зберіг усе ж таки свою чоловічу суть.
Першим рибохвостим божеством жіночої статі була Атаргате (або Деркето), сірійська богиня Місяця і риболовлі — її культ процвітав у місті Ієраполі (сучасний Мембідж). За словами Лукіана, римського історика, «вона напівжінка, але від стегон донизу у неї росте риб'ячий хвіст». Ніхто у країні стародавніх фінікійців не наважувався рибалити без дозволу грізної рибохвостої богині. Ліцензії на риболовлю за добру платню видавав її верховний жрець. На деяких фінікійських монетах, що дійшли до нас, вибито зображення Атаргате: за зовнішністю це типова русалка.
Оаннес був богом Сонця, а Атаргате — богинею Місяця. Жителі Ближнього Сходу бачать щодня, як Сонце і Місяць зіходять далеко на сході, де хлюпочуться хвилі Великого океану, і, відбувши свою сяючу мандрівку небом, знову сідають у Середземне море на заході. Природно було припустити, що Сонце й Місяць (або їхні міфологічні символи — Оаннес і Атаргате) живуть у морі, а звідти недалеко й до риб'ячого хвоста, яким їх прикрасила легенда.
З розвитком фінікійської культури росла й слава богині-русалки. Поети щедро наділяли її компліментами, — облесники звичайно розсипають їх перед особами прекрасної статі: зваблива, чарівна, горда, прекрасна. Атаргате мала вплив на розвиток культу інших божеств. Деякі учені-міфологи гадають, що «народжена з шумовиння морського» грецька богиня кохання Афродіта, а отже й римська Венера — пішли від Атаргате.
Афродіту в її морських мандрах супроводжували звичайно водяні божества нижчого рангу — тритони. Як уявляли собі цих рибохвостих пажів стародавні греки, ми можемо судити по зображеннях на давніх корінфських монетах: колісницю з Афродітою ведуть два тритони, обидва, як і Атаргате, від голови й до кінчика хвоста «чистокровні» русалки.
Знамениті сирени, які марно зваблювали своїм співом Одіссея, спершу зображувалися у вигляді птахів з жіночими головами. Та незабаром їхня зовнішність докорінно змінилася: замість пір'я на тілі виросла луска, крила перетворилися на прекрасні жіночі руки, а пазуристі ноги — на риб'ячий хвіст. І сирени стали двійниками тритонів. Саме у цих жорстоких, але чарівливих створінь морські діви й русалки пізніших часів запозичили свій чарівничий голос.