Дон Хуан
Король
Дон Фернандо
Це правда,
Та не тішся цим, королю,
Бо приходить в світ людина
На одну лиш мить для того,
Щоб, доріг сходивши безліч,
У земнім спочити лоні.
Я тобі скоріше вдячний,
Ніж ображений: дорогу
До останнього притулку
Ти мені вказав коротку.
Король
Ти на титули й маєтність
Вже не маєш права. Отже,
Ти – мій раб тепер, Фернандо,
Я віднині – твій володар.
Тож скажи, чому Сеуту
Ти віддати нам не хочеш?
Дон Фернандо
Король
Чи ж коритися сеньйору
Не велить тобі смирення?
Тож мені без перекорів
Ти Сеуту здати мусиш.
Дон Фернандо
Небо вчить раба покори
У богоугодних справах.
Та коли на ниций злочин
Пан раба свого штовхає,
Той чинити мусить опір.
Король
Дон Фернандо
Король
Святкувати перемогу
Буду я: живцем сконаєш.
Фернандо
Король
Ти навік свободу втратив!
Дон Фернандо
Король
З’являється Селім.
Селім
Король
Ось стоїть перед тобою
Раб такий же, як і решта:
Тож на шию і на ноги
Ти надінь йому кайдани;
Хай він доглядає коней
І в саду, як всі, працює;
Замість пишного убору
Дай йому якесь лахміття;
Канчуком шмагай його ти
За провину щонайменшу;
Посади на хліб і воду
У в’язницю найтемнішу.
Слуги всі його і почет
Хай розділять долю бранця.
Відведи усіх.
Дон Енріке
Мулей
Дон Хуан
Король
Що ж, побачимо, чи зможеш
Подолати лють терпінням.
Дон Фернандо
(Фернандо та дона Хуана уводять.)
Король
А тебе я відпускаю,
Бо тримати вмію слово:
Можеш їхати, Енріке,
І скажи у Лісабоні,
Що інфант, магістр колишній,
Доглядає в мене коней —
Може, знайдуться охочі
Звоювати йому волю.
Дон Енріке
Знайдуться, не сумнівайся!
І якщо його в полоні
Я лишаю – хоч і серце
Розривається від болю, —
Це тому, що повернутись
Маю намір я невдовзі
З військом – визволити брата.
Король
Спробуй-но, якщо ти зможеш.
Мулей
(убік)
Довести Фернандо вірність
Слушну маю я нагоду.
Врятував мене Фернандо,
Відплачу йому добром я.