Дія третя
З’являються Мулей і Король.
Мулей
(убік)
Стільки стражників усюди!
(Це, Мулею, кепський знак!)
Як завади обминути?
Та повинен ти, однак,
Друга вберегти від скрути.
(Уголос.)
Вірою тобі служив
Я на суші та на морі
І прихильність заслужив:
Вислухай слова суворі,
Не тримай на мене гнів.
Король
Так.
Мулей
Інфант…
Король
Кінець розмові!
Мулей
Як, замовкну на півслові?
Король
Бо, назвавши це ім’я,
Ти мене образиш…
Мулей
Я?
Король
За діла свої чудові
Все, що хочеш, вимагай —
Тільки не проси за нього.
Мулей
Скласти звіт про бранця дай,
Я його вартую строго.
Король
На пощаду не чекай.
Мулей
Принц, що був обранцем долі,
Потерпає у неволі:
Обернулась слава в тлін,
І тепер прилюдно він
Опинився в іншій ролі,
Страдником зробився нині.
Вдовольнись, королю, тим,
Що подав урок гордині:
За наказом принц твоїм
Вбраний в лахи жалюгідні, —
Не знаходжу навіть слів,
Щоб сказати, як страждає,
Як на смітнику конає,
Мов жебрак, як він змарнів, —
Угамуй, королю, гнів.
З того дня, як у нестямі
Ти звелів, аби інфант
Коней доглядав у стайні,
Працювати йшов у сад, —
Він у безпораднім стані.
В нього вичерпались сили,
І хвороби з ніг звалили,
В казематі схуд і зблід:
Зараз на краю могили
Втратив принц свій гордий вид.
У підвалі він щоночі
Весь од холоду тремтить,
Та скоритися не хоче
І терпляче жде ту мить,
Як забачать сонце очі.
І тоді приходять друзі,
І виносять на дерюзі
Принца на смітник свого,
Бо від виразок його
Сморід йде по всій окрузі.
Там сидить на самотині
Він, задивлений у даль, —
Жодній, владарю, людині
Ці його страждання й жаль
Нецікаві, непотрібні.
Він тепер байдужий всім.
У становищі такім
Дворянин один сміливий
І прислужник незрадливий
Залишились разом з ним;
Ділять нарівно знегоду,
Хліб черствий, холодну воду —
Жебрака мізерний харч.
Груди роздирає плач,
Як побачиш їх турботу
Про володаря свого.
Хоч запропонуй їм плату,
Хоч віддай у руки кату,
Не лишать вони його —
Радше згодяться на страту.
Бо коли один блукає
І покорм якийсь шукає,
Другий не іде звідтіль,
А гамує принцу біль,
Добрим словом утішає.
Владарю, в твоїх руках
Доля бранця, що в неволі
Гине просто на очах.
Жаль відчуй, якщо не жах
До його тяжкої долі.
Король
Так, Мулею.
З’являється Фенікс.
Фенікс
Любий отче,
Розжени печаль дівочу:
Знаю, любиш ти мене;
Тож, королю, про одне
Діло я просити хочу.
Король
Чи ж відмовлю я тобі?
Фенікс
Справа в тому, що Фернандо…
Король
Все! Тобі спинитись варто.
Фенікс