Раби йдуть, залишаються дон Хуан і Бріто.
Дон Фернандо
Ви також йдете хіба?
Дон Хуан
Я повинен йти, клянусь.
Дон Фернандо
Як же буду я без тебе?
Дон Хуан
Побиватися не треба,
Я негайно повернусь,
Тільки їжу хоч якусь
Розшукаю, бо відтоді,
Як поїхав геть Мулей,
Ласки й співчуття людей
Нам у Фесі ждати годі.
Що ж, я спробую ще раз,
Хоч усі, сеньйоре, маври
Оминати стали нас,
Бо страхаються покари.
Королівський був указ:
Ані хліба, ні води
Не давати нам, сеньйоре.
Доля нам послала горе
Замість вдачі. Та зажди,
Що за люд іде сюди?
Дон Хуан іде.
Дон Фернандо
О, якби ж то хоч на мить
Сльози співчуття збудили,
Я в собі знайшов би сили —
Навіть серед цих страхіть
Ще пожив би доброхіть!
З’являються Король, Тарудант, Фенікс і Селім.
Селім
Зачекай, владарю мій,
Тут гуляти нам не варто:
Стріти можемо інфанта
Ми на вулиці оцій.
Король
Таруданте, я радий
Власну велич показати
.
Тарудант
Ти мене втішаєш завжди.
Дон Фернандо
Бідняку хоч щось подайте!
Люди, згляньтеся, молю,
Спрагу й голод я терплю,
В муках змушений вмирати.
Навіть лісова звірина
Вміє іншу пожаліти.
Я ж – така, як ви, людина.
Бріто
Не годиться так просити
В цих краях.
Дон Фернандо
А як?
Бріто
Потрібна
Тут примовка не така:
Маври, зайвого шматка
Прошу: догодіть Аллаху
І його святому праху, —
Пожалійте жебрака.
Король
Він хоч мучиться без міри,
Та зректись не хоче віри,
Щоб дошкулити мені.
Принце!
Бріто
Це король!
Дон Фернандо
О ні!
Помиляєшся ти щиро:
Принцом і магістром я
Зватися не можу нині.
Я – їх труп, хоч в домовині
Не лежав іще ні дня.
Інше маю я ім’я.
Король
Що ж, як більше не інфант ти,
До Фернандо я звернусь.
Дон Фернандо
Хоч мені несила встати,
Зараз доповзу – клянусь,
Щоб твій слід поцілувати.
Король
Ти характер свій стійкий
Нам, на жаль, являв ще вчора.
Що ж – відвага чи покора
В цьому вчинку?
Дон Фернандо
Раб простий
Підлещатись до сеньйора
Мусить: нині я – твій раб
І ось тут, перед тобою
Все по щирості скажу:
Вислухай мене, королю!
Королем тебе зову я,
Бо, хоч іншого народу
Ти державець, все одно
Титул короля високий
Заслуговує пошани.
Благородна кров і розум
Впевнити тебе повинні:
Владар мусить бути добрим.
Навіть серед диких звірів,
За законами природи,
Прийнято коритись завжди
Леву – владарю лісному.
Тільки й він – у кого грива
Дибиться, немов корона,
Теж буває милосердним:
Жертву загнану ніколи
Не вбиває лев шляхетний.
У солоних водах моря