Я – людина, і Фернандо
Не залишу, хоч в нестямі
Засуди мене до страти,
Я, немов собака вірний,
З ним залишуся назавжди.
Король
Християни! Хай уроком
Для наступних генерацій
Стане доля принца. Мною
Справедливість керувала,
Бо упертістю своєю
Він завдав образи владі.
Хай тепер Альфонс бундючний
Спробує звільнити бранця.
Хоч жаданої Сеути
Я віднині не побачу,
Та зате йому свободи
Вже не бачити нізащо:
Я радий, що домовина
Стала принцу казематом.
Тільки й мертвий не уникне
Він заслуженої кари
І лишиться привселюдно
Непохованим лежати.
Дон Хуан
Що ж, за зло таке, королю,
Жде тебе швидка розплата,
Бо на обрії вже бачу
Я знамена португальські.
Король
Необхідно подивитись,
Чи сказав мені він правду.
Король іде.
Дон Хуан
Всі зачохлені знамена,
І не чути барабанів,
Не палають смолоскипи —
Це якісь лихі ознаки.
Притишено б’ють барабани, з’являється Дон Фернандо, що освітлює смолоскипом дорогу королю Альфонс у та донові Енріке, за якими йдуть полонені Тарудант, Фенікс і Мулей, а також португальські солдати.
Дон Фернандо
Я тебе крізь морок ночі
Потаємними стежками
Вів: уже досвітнє сонце
Розганяє чорні хмари.
Ось фортечні мури Феса —
Тут мою продовжиш справу
І почнеш переговори
Ти про викуп мій, владарю.
Дон Фернандо зникає.
Альфонс
Гей, на мурі! На розмову
Короля я викликаю!
На фортечному мурі з’являються Король Феса та Селім.
Король
Що тобі, звитяжцю, треба?
Альфонс
Передай мені Фернандо!
Тарудант і юна Фенікс
Викупом за нього стануть.
Я в полон узяв їх нині —
Ось перед тобою бранці.
Вмре дочка твоя єдина,
Як не віддаси нам брата.
Король
Що тут вдіяти, Селіме?
Нас біда страшна спіткала.
Принца мертвого не можу
Я на Фенікс обміняти.
Я у розпачі – зрадливим
Раптом виявилось щастя.
Фенікс
Батьку! Як це розуміти?
Бачиш, у якому стані
Опинилась я сьогодні,
Так чому ж ти зволікаєш!
Як же міг хоч на хвилину
Ти задуматися, батьку,
Чи погодитись на обмін,
Чи на смерть мене віддати?
У руках твоїх, королю,
Доля доньки безталанна,
То невже мене залишиш
Ворогові на поталу?
Варто мовити лиш слово,
І мої скінчаться жахи. —
То чого ж мовчиш ти, батьку,
Жалість втративши останню?
Серце доньчине готова
Простромити гостра шабля.
То невже безвинні сльози
Не розчулять серце батька?
Не король ти – звір жорстокий,
Нелюд ниций і безжальний,
Ти хотів суддею бути,
Та моїм зробився катом!
Король
З відповіддю зволікаю
Не тому, що врятувати
Я тебе не хочу, Фенікс, —
Мить прийшла моя остання:
Ні собі самому, доню,
Ні тобі я не зараджу.
Критися немає сенсу,
Знай, Альфонсе, щиру правду:
З дому виїхала Фенікс
Вчора, щойно сонце красне
Закотилося за море
І в його безодні згасло,
І в ту ж мить – о збіг жахливий! —
Згасло і життя Фернандо.
Ось, Альфонсе, домовина,
Де лежать його останки.
Вбий дочку мою і кров’ю
Відомсти за смерть інфанта.
Фенікс