Стійкий принц. Дама-примара

Донья Анхела

Читаєш ти мої думки,
Я й не збиралась, Ісабель,
Зачислити його в герої.
Коли ж почула брязкіт зброї,
Збагнула, що іде дуель,
І уявила: дворянин,
З яким я, власне, незнайома,
Клинок свій видобув свідомо,
І через мене б’ється він.
Я піддалась своїм чуттям,
Хоч це була лише уява,
І взагалі не мала права
Я важити його життям.
Ми нерозважливі завжди,
Жінки, коли спіткає горе.

Ісабель

Ну що ж, зате у дурні добре
Пошили брата ми.

Донья Анхела

Зажди.

Сцена 8

Донья Анхела, Ісабель, Дон Луїс.

Дон Луїс

О сестро!

Донья Анхела

Владцю й брате мій!
Прийшов ти, бачу, у зажурі,
Які в душі у тебе бурі?

Дон Луїс

Честь викликає непокій!

Донья Анхела

(убік)

О Господи! Пропала я!
Мене він упізнав, напевне!

Дон Луїс

Так, сумно на душі у мене:
Сестра зневажена моя!

Донья Анхела

Що сталося, скажи мені!

Дон Луїс

Відповісти відверто мушу:
Один твій вид терзає душу.

Ісабель

(убік)

Він, звісно, упізнав її!

Донья Анхела

Була б обачніша стократ,
Якби я знала, в чім причина.

Дон Луїс

Вона в тобі…

Донья Анхела

Лиха година!

Дон Луїс

До тебе непоштивий брат.

Донья Анхела

(убік)

Авжеж.

Дон Луїс

Мене змагає гнів,
І я тривожусь недаремно,
Бо в дім, де ти живеш таємно,
Сьогодні гостя брат привів.
А ще до того сам не свій
Від люті, певно, теж недаром
Я пригостив його ударом,
Не знаючи, хто він такий.

Донья Анхела

Як сталось це?

Дон Луїс

Йшов повз палац
Я нині. Ось і огорожа,
Не пропускає там сторожа
Ні піших, ні вози на плац.
Коли це поряд чую сміх.
Дивлюся, публіка знайома,
А з ними дама невідома:
Вона причарувала всіх.
Пішов до гурту я. На жаль,
Ту, від якої всі без тями,
Я не впізнав: обличчя дами
Ховала наглухо вуаль.
Я підійшов – о дивина! —
Замовкла незнайомка раптом,
І жодним словом, жодним жартом
Вже не озвалася вона.
Якась розумна голова
Спитала, чи не я причина
Того, що незнайомка дивна
Забула враз усі слова.
Мене насторожило це.
Я роздивлявсь її цікаво,
Вона ж схопилась з місця жваво,
Ховаючи своє лице.
Я миттю кинувсь навздогін.
Вона спішила по дорозі
І озиралася в тривозі,
Коли це раптом челядин
Якийсь перетинає путь
З листом в руці, та як пристане:
«Будь ласка, прочитайте, пане,
Ім’я й адресу будь-що-будь».
Я, ледве стримуючи гнів,
Щось відповів, забувши чемність,
Бо мав я цілковиту певність,
Що він затримати хотів
Мене, оскільки перед тим,
Скрадаючись по сліду дами,
Сам бачив: кількома словами
Втікачка обмінялась з ним.
Сеньйор тут нагодивсь якраз,
Котрий у нас гостює нині,
Завзятий, сповнений гордині,
І шпаги ми схрестили враз.
Все розповів я до кінця.