Стійкий принц. Дама-примара

Косме

Ото дива!

Дон Мануель

Які, чудило?

Косме

Тебе це не дивує?

Дон Мануель

Ні,
Нарешті, голубе, мені
Усе, здається, зрозуміло.

Косме

Що саме?

Дон Мануель

Знаю я напевне,
Що жінка ця, чия вуаль
Ховала острах і печаль,
Котра звернулася до мене, —
То дама дон Луїса. Отже,
Ми з’ясували це, однак
Він, як відомо, холостяк,
Дружини мати він не може.
Вона – коханка, друже мій,
І, поза сумнівом, відомі
Їй всі ходи у цьому домі,
І двері всі відкриті їй.

Косме

Радий повірити в цю ж мить,
Що так воно і є насправді,
Але у віри на заваді
Новий, сеньйоре, страх стоїть.
Мені, признатися, неясно,
Як спромоглась втікачка та
Все передбачити й листа
Підкласти встигла ще завчасно.

Дон Мануель

Ти не враховуєш того,
Що лист могла ця дама нині
Слузі віддати чи слугині.

Косме

І що ж, без дозволу мого
Сюди заходив хтось? Не згірше
За мене знаєш ти і сам:
Нікому спуску я не дам!

Дон Мануель

Це статися могло раніше.

Косме

Овва! А цей розгардіяш,
Розкидані повсюди речі
І цей злощасний лист, до речі,
Вже не бентежать спокій наш?

Дон Мануель

Ти вікна перевір мерщій.

Косме

На місці защіпки і ґрати.

Дон Мануель

Не знаю навіть, що й казати.
Тривога у душі моїй.

Косме

Ще б пак!

Дон Мануель

Задача непроста.

Косме

Як розв’язати цю задачу?

Дон Мануель

Я змоги іншої не бачу,
Як написати їй листа.
До того ж відповідь моя
Розважливою мусить бути,
Аби ні страху, ні засмути
Не виявив зненацька я.
Цілком можливо, що при цьому
Ми вислідимо – я чи ти – Того, хто носить ці листи.

Косме

Щоб взнав про це господар дому
І брат його?

Дон Мануель

Ні, Косме! Ні!
Обійдемося ми без крику.
Як можна виказати жінку,
Котра довірилась мені?

Косме

Щоб той, хто тут приймає нас,
Зробився жертвою обману?

Дон Мануель

Йому допомогти я прагну,
Але і дамі водночас.

Косме

Ні, головою, як на те,
Я важити не маю хіті:
Тут справа темна, і щомиті
Тривога у душі росте.

Дон Мануель