Донья Анхела
І присягнуся,
Що ніколи не стрічала
Досі чемності такої.
Давні лицарські романи
Він наслідує дотепно
І героїв їх преславних —
Мужніх лицарів мандрівних.
Втім, я краще прочитаю,
Що наш постоялець пише:
Втіху від листа дістанеш.
(Читає.)
«Чарівна сеньйоро, утішнице завзятого лицаря, милосердна розраднице його скорбот! Хто б Ви не були, благаю: повідомте мене, хто той нікчема чи лиходій-бусурман, котрий ганьбить Вас, аби я, щойно загояться мої рани, знову вступив із ним у смертний бій, хоч би й судилося мені в тому двобої загинути, бо для вірного своїм повинностям лицаря життя важить не більше, ніж смерть. Хай боронить Вас Той, хто дає людям світло, і хай не полишить Він мене.
Лицар дами-примари».
Донья Беатріс
Так, клянусь життям, чудовий
Стиль у нього: це послання
Відбиває дух пригоди.
Донья Анхела
Я, признатись, сподівалась
Слів захоплених од нього,
А такого не чекала.
Витончена і дотепна
Відповідь його. Звичайно,
Захотіла листування
Я продовжити й одразу…
Ісабель
Зачекай-но. Кроки брата
Старшого твого я чую.
Донья Анхела
Дон Хуан тобі зізнатись
Хоче, що в своєму домі
Він радий тебе вітати.
Донья Беатріс
І скажу тобі відверто,
Це мені приємно також.
Ті самі й Дон Хуан.
Дон Хуан
Що ж, нема добра без лиха —
Приповідка давня каже.
От і смуток ваш сьогодні
Обернувсь для мене в радість.
Знаю, Беатріс прекрасна,
В нашім домі ви неждано
Опинились проти волі
Після суперечки з батьком.
І зізнаюся, від того
Втіху я велику маю,
Що в душі у вас повинно
Озиватися печаллю,
Бо не можу не радіти
Через те, що вас тут бачу.
Різні сторони любові
Нам відкрилися одразу:
Ви сумуєте, тим часом
Я радий. Зміїне жало
Труту і протиотруту
Виділяє так звичайно.
Вас вітаю в цьому домі
Щиро я і сподіваюсь,
Буде затишно у ньому
Ангелу і сонцю разом.
Донья Беатріс
Так майстерно ви з’єднали
Співчуття й слова вітання,
Що не знаю, що й сказати.
Після суперечки з батьком
Опинилась я в цім домі.
Ви в усьому винуваті,
Бо стояли під балконом,
Батько ж чув розмову нашу,
Хоч не знає він, з ким саме
Я учора розмовляла.
Тож до Анхели відправив
Він мене, допоки сварка
Не забудеться – до неї
Повну він довіру має.
Я пригоді цій радію,
Бо любов, мов сонце ясне:
Від його проміння квітка
В’яне, інша – оживає.
Промінь сонця в серце вцілив –
Цього досить, щоб печалі
Я забула і раділа
Зустрічі новій із вами.
Я у домі вашім гостя,
І мені вже, певно, заздрять
Ангели і зорі в небі,
Що блищать, мов діаманти.
Донья Анхела
Як закохані багаті,
Що так щедро розсипають
Компліменти!
Дон Хуан
Знаєш, сестро,
Що мені на думку спало?
Щоб помститися за клопіт,
Що його від гостя маєш,
Запросила ти кузину,
Щоб і я свій спокій втратив.
Донья Анхела