Не знаю.
Я могла б тобі сказати,
Що в такий незвичний спосіб
Вдячність виявити прагну
І розважитись, забувши
Про самотність і печалі.
Тільки це – не повна правда.
Ревнощі мене змагають,
Бо портрет якоїсь дами
У його речах знайшла я
І згубила тяму, й хочу
Той портрет у нього вкрасти,
А із ним самим готова
Стрітися та розмовляти.
Донья Беатріс
І своє ім’я відкрити?
Донья Анхела
Боже правий! Ні, нізащо!
Даму серця дон Луїса
Він в мені сьогодні бачить
І листи поштиві пише,
Вельми стримані й люб’язні –
Честь господаря і друга
Не образить він, звичайно,
Тож не хочу так безглуздо
Честю я ризикувати.
Донья Беатріс
Як же він тебе побачить?
Донья Анхела
Задум свій розкрию зараз:
Це не я піду до нього,
А його в своїй кімнаті
Я прийму, та гість не взнає,
Де він.
Ісабель
Тихше, люба пані,
Чую кроки дон Луїса.
Донья Анхела
Нам розмову слід урвати.
Донья Беатріс
Незбагненні примхи долі,
Що чеснотами ласкаво
Двох людей таких відмінних
В рівній мірі наділяє,
Та один із них нелюбий,
Іншому ж ми завжди раді.
Я піду, мабуть… Не хочу
З дон Луїсом розмовляти.
Сцена 4
Ті самі й Дон Луїс.
Дон Луїс
Ви йдете уже, сеньйоро?
Донья Беатріс
Так, іду, бо вас тут бачу.
Дон Луїс
Красо осяйна і чарівна,
Мене вам бачити невміч?
Невже для вас я темна ніч,
З якою несумісна днина?
Пробачити краса повинна
Ці намагання визивні,
Спинити промені ясні.
Я не благаю про пощаду,
Адже від вас, сказати правду,
Не сподіваюся її.
Прийму ваш присуд без вагання
І все ж дослухати молю,
Хоч не прийму від вас жалю.
Мені гидкі запобігання.
Я знаю, що моє кохання
Зневагу будить кожен раз,
І ви байдужі повсякчас
До почуттів моїх, сеньйоро.
Кохання – помста, що суворо
Її спрямую проти вас.
Тим більшим буде потяг мій,
Чим дужчою сердечна мука.
Ненависть ваша – запорука
Нових захоплень і надій.
Якщо ж гнітить вас вічний бій
Цих двох стихій – води та спраги,
Коли покладено на ваги
Ненависть і любов, збагніть,
Вам слід навчитися любить
Або мене навчіть зневаги.
Навчіть мене різких відмов,
Я вас за це навчу покори.
Ви знаєте слова суворі,
Я ніжність пристрасних розмов,
Ви – неприступність, я – любов.
Ви – символ забуття і мсти,
Я відданості й прямоти.
Амур зрадіє цьому чуду,
Бо я за двох любити буду,
Ви – зневажати і клясти.
Донья Беатріс
Я ласку мала б цим словам
Явити, мовленим так чемно,
Однак ви скаржитесь даремно,
Бо я не співчуваю вам.
Дон Луїс
У вас повчитись, бачу й сам,
Презирству міг би я, напевне.
Донья Беатріс
Що ж, тут ви праві, як на мене.
Адже потік солодких слів
В нас викликає тільки гнів,
І красномовство тут даремне.