Донья Анхела
(убік)
Надії промінь, що ледь-ледь не згас,
Ожив у серці знов!
(Голосно.)
Овва!
А я собі подумала: «Дива!
Невже звільнились ми від нього?»
Дон Хуан
Але ж тобі не скоїв він нічого!
Ви з братом до його особи
Ворожі, бо мені він до вподоби.
Донья Анхела
Відповідати я не буду,
Хоч прикро слухати огуду.
Злостишся, брате, ти на мене,
Бо я всю гру псую тобі, напевне.
Прислів’я мовить недарма:
Де двоє, місця третьому нема.
Ходімо, Ісабель, зі мною.
(До Ісабель, тихо.)
Ми ж іншою займемось нині грою.
Цієї ночі, безперечно,
Портрет забрати зможу я безпечно…
Ти ж, засвітивши каганця,
Стоятимеш на чатах до кінця:
Чужий портрет не сміє більше
Тримати той, хто так до мене пише!
(Донья Анхела та Ісабель йдуть.)
Донья Беатріс, Дон Хуан.
Донья Беатріс
Невже ви стільки почуттів
До мене маєте?
Дон Хуан
Я вилити хотів
У двох словах палке кохання.
Донья Беатріс
Дон Хуан
Я відкидаю всі вагання!
Прихильність я складаю вам до ніг,
Любов мою палку і пристрасть дивну.
Якби хотів забути вас, єдину,
Мені б це не вдалося, далебіг.
І все ж, якби любов забути зміг,
Її відчув би знов у ту ж хвилину,
Щоб не повинність, мрію добровільну
Здійснити, ваших збувшися вериг.
Тому, хто розлюбити, наче я,
Не може, – вдячність жінки непотрібна,
Любов ця неминуча, як моя.
Ні, вас забути, Беатріс предивна,
Не в змозі я, ви – провідна зоря
В моїм житті, незгасна і всесильна.
Беатріс
Якщо любов, по-вашому, – повинність,
Якщо зоря веде нас провідна,
Та воля більш надійна і міцна,
Якій властиві певність і несхитність.
Під сумнів вашу ставлю я прихильність,
Бо все здолає воля визивна,
Та я б зреклась її, якби вона
Відкинула любов мою і вірність.
Якби я розлюбила вас, – збагніть –
Забула враз, щоб покохати знову,
Я зрадила б себе несамохіть,
Вступила б проти себе я у змову,
Бо, втративши вас раптом хоч на мить,
Я б втратила життя першооснову.
(Йдуть.)
Вулиця.
Косме тікає від дона Мануеля, той женеться за ним.
Дон Мануель
Косме
Дон Мануель
Ти ганьбою
Ледь-ледь не вкрив мене! З тобою
Не стану панькатись і дня.
Косме
Тобі весь вік служив я свій,
Як личило християнину,
Але хоча б одну провину
Вчинити може і святий.
Дон Мануель
Не заслужив на жалість ти!
Відповідай-но, баламуте,
Як ти посмів, як міг забути
Мої папери і листи?
Весь сенс поїздки саме в них!
Косме
Авжеж, я це затямив добре!
Тому-то їх, собі на горе,
Окремо від речей усіх
Поклав навмисне – ну й діла! –
Щоб не забути ненароком,
Та ще й косив постійно оком.
Мене ретельність підвела!