Косме
(убік, до дона Мануеля)
Чи щось подібне бачив ти?
Примара лагідна з тобою!
Переконався, далебі,
Яка вона до тебе чула?
Мені свічу колись задула,
Та ось підсвічує тобі.
Дон Мануель
Не вірю власним я очам!
Ти тільки вимовив ту фразу,
І вогник засвітивсь одразу.
Прислужує нечистий нам.
Косме
Що, впевнився в моїх словах?
Я не брехав тобі й раніше.
Дон Мануель
Я весь тремчу. Ні, геть скоріше!
Косме
Ти смертний, от і чуєш страх.
Донья Анхела
А ось і стіл стоїть письмовий,
На нім папери.
Косме
До стола
Примара тихо підійшла.
Дон Мануель
Я в диво вірити готовий!
Ну й чудасія – слів нема…
Косме
Бач, нас вона веде по дому,
Хоч непомітною при цьому
Для нас лишається сама!
(Донья Анхела ставить каганець на стіл і сідає в крісло спиною до них.)
Донья Анхела
Каганець поставлю поруч
І передивлюсь папери.
Дон Мануель
Зачекай, при світлі зараз
Ми в усьому розберемось.
Я краси такої зроду
Ще не бачив, слово честі.
Справжнє диво нам відкрилось,
Що породжує ще безліч
Див нових. Я розгубився!
Що вчинити тут, о небо?
Косме
Бач, примара в кріслі зручно
Умостилася.
Дон Мануель
Здається,
Вроди дивної такої
Не давала жінці смертній
Ще рука Творця ніколи.
Косме
Провидіння, безперечно,
Тут замішане.
Дон Мануель
Косме
Сказати чесно,
В погляді її, сеньйоре,
Світиться вогонь пекельний.
Дон Мануель
Кожна волосинка – промінь
Сонця.
Косме
Дон Мануель
Косме
Е, казати так не треба,
Бо не бачили ми жінку:
Раптом там копито в неї?
Дон Мануель
О, яка вона прекрасна!
Чистий ангел, слово честі.
Косме
Ангел, тільки з копитами.
Дон Мануель
Косме
Мабуть, хоче підказати
Нам послужливо та чемно,
Де лежить оте, для чого
Ти вернувся, щоб даремно
Ми не гаяли тут часу.
Дон Мануель
Я збентежений! Це вперше,
Хоч не був лякливим зроду,
Почуваюсь так непевно.
Косме
Ми ж зі страхом нерозлучні!