Авжеж, мужчина і смільчак!
Ніколи я не знаю страху…
Донья Анхела
Косме
(убік)
Що ж, доведеться йти на плаху:
Про честь тут йдеться, як-не-як.
Я не боюсь, сеньйори, ні.
Лише корюся у шанобі.
Сам дідько не страшний мені,
Якби в жіночій був подобі
І у жіночому вбранні.
Це ж він, лихий, скажу я вам,
Придумав різні викрутаси,
Спідниці, шпильки та прикраси,
Якими наділяє дам,
А часом і вживає сам.
До пастуха давно колись
В подобі юної красуні
Диявол раптом заявивсь –
Наряджений, у гарній сукні,
Й причарував сердегу біс.
А вдовольнивши власну хіть,
Прибрав звичайний вид умить
І закричав: «Дивись, нещасний!
Ось образ юний і прекрасний,
Який кохав ти самохіть,
Твоя любов – плід скверноти!
Ти гріх вчинив тяжкий. Тремти,
Бо будеш проклятий навіки!»
Пастух не знітився ніскільки:
«Чого це розкричався ти?
Не псуй собі даремно кров,
Мене тобі не залякати!
На жінку обернися знов
Та надягни жіночі шати –
І спалахне в мені любов!
І знов з тобою наодинці
Я даруватиму як жінці
Тобі любов, повір мені:
Радий мужчина й Сатані,
Якщо, звичайно, той в спідниці!»
Донья Анхела
Спокійно дух переведи,
Варення з’їж, попий води –
Страх спрагу викликати може.
Косме
Донья Беатріс
Так негоже.
Тебе ще путь бозна-куди
Чекає нині.
Косме
Боже мій!
Чути стукіт у двері.
Донья Анхела
Донья Беатріс
Ісабель
(убік)
Ті самі й Дон Луїс.
Дон Луїс
(за сценою)
Ісабель
Донья Анхела
Донья Беатріс
(убік)
Дон Луїс
(за сценою)
Донья Анхела
(убік)
Нині то один, то другий
Наганяють страх на мене.
Ісабель
Донья Беатріс
(Ховається за портьєрою.)
Косме
(убік)
Ісабель
(до Косме)
Косме
Що ж, корюся.
Ісабель та Косме йдуть.
У відчинені двері входить Дон Луїс.
Донья Анхела