Генерал слухався вказівок. Власне, саме це він і робив весь час після того, як перетнув географічну лінію, позначену на карті великою Стіною. Він, звісно ж, спіткнувся на сходах, але вчасно схопився за поруччя і втримався на ногах. Підійшовши до пульта, біля якого метушилися двоє молодих людей, генерал не зміг приховати подиву. На екрані було добре видно, як б’ються між собою дві групи бійців. Одна з люттю штурмувала укріплений колодами окоп. Інша поливала їх свинцевим дощем із кулеметів. З висоти пташиного польоту фігурки здавалися іграшковими, але коли вони нерухомо розпластувалися на бруствері і так застигали, генерал починав розуміти, що тут не так, як у миротворчих гарнізонах. Тут бійці жили в лайні, а вмирали — по-справжньому. Зображення було настільки якісним, що навіть плями крові потрапляли в об’єктив передавального пристрою.
— Це наші солдати наступають на окопи новгородців. Ми б могли завдати ракетного удару, але навіщо? Солдати все одно просунуться вперед і закріпляться на їхніх позиціях. Досить мати в зоні бойових дій один дрон, щоб командувати. Що й роблять мої помічники. Так, хлопці?
— Так, Ваша Високоповажносте! — з готовністю відповіли двоє біля пульта.
Генерал зважився поставити незручне запитання:
— Звідки у вас це все?
— Ви маєте на увазі: звідки в дикунів комп’ютери, дрони, космічна зброя, — так, генерале? — розсміявся господар. — Я вам скажу. Ті, хто довів імперію до ручки, були не зовсім ідіотами. Вони зберегли об’єднаний командний центр імперської армії. А я його відновив. І ось ці хлопці мені допомогли. Справжні патріоти, готові боротися. До кінця. Нещодавно ми закінчили операцію умиротворення Ростова з його козаками, «кротами» та іншими відщепенцями. Далі на черзі Новгородська Народна Республіка. І тоді, я впевнений, темні дикі часи закінчаться. Настане мир. Погодьтеся, що це — благородна мета.
Генерал не знав, що казати. Його місія — не допустити, щоб війна в Дикому Полі перелилася через край Стіни, — неймовірно ускладнювалася самим фактом ось таких одкровень людини в сірому. Але в місії було подвійне дно. Саме тому про неї знали одиниці. Зрештою, генерал — не ініціатор, а лише виконавець.
— Ходімо далі, mon général, на рівень номер чотири. Тут круті сходи. Знову ж таки, обережно, не розбийте собі лоба. Втім, ви з цією особливістю наших комунікацій уже знайомі.
Господар підвів гостя до ще одного дисплея. На ньому виднілася ділянка землі зі зруйнованими будівлями.
— Це те, що бачить наш дрон. А тепер дивіться уважно.
На екрані з’явилося перехрестя електронного прицілу. Хрестик у колі. Він довго переміщався полем екрана, поки не захопив розбиту халупу — і, щойно приціл зупинився, поруч із халупою засвітилася блакитна куля. І влетіла в ту хатинку. Блакитний спалах освітив весь екран. І, тільки-но зображення повернулося, генерал побачив, що на місці халупи — глибока вирва з акуратними краями.
— І так ми можемо вразити будь-яку позицію, генерале, — прокоментував зображення господар центру.
— А де знаходиться знаряддя? — запитав посланець європейської цивілізації.
— Плазмова гармата? — перепитав чоловік у сірому.
— Так-так, плазмова гармата.
— Вона на висоті близько п’ятдесяти кілометрів. Стратосфера, так би мовити. Ширяє над землею, заряджається від сонця… Відповім на запитання, яке ви хочете поставити. Стіна їй не по зубах. Захист, який ви застосовуєте, розсіює потік плазми. Бракує їй потужності, хе-хе, аби дістатися до укропів. Але будь-яка точка звідси й до Ростова — під нашим вогневим контролем. І буде під ним, поки гармата не вийде з ладу. Тобто років двісті або близько того.
Генерал не зміг стримати подив. Він закректав і присів на стілець, дбайливо присунутий чиєюсь непомітною рукою до самого пульта. Він їхав сюди, обмірковуючи правильні запитання, щоб отримати потрібні відповіді. Але тепер уся схема його бесіди, та й сама місія, руйнувалася на очах.
— Як? Як вам усе це дісталося? — вигукнув чужоземний військовий чин.
— Відповідей дві. Одна довга, друга коротка. Яку вибираєте? — посміхнувся сірий мундир.
— Давайте коротку. Я маю зрозуміти…
— Ну що ж. Коротка версія така. До моменту розвалу найбільшої імперії у світі всі новітні засоби оборони та нападу трималися в таємниці. Група військових, залишаючи цей центр, поставила їх у режим готовності. Коди доступу були відомі одиницям. Коли імперія розділилася на країни, країни — на території, а території — на окремі райони, було введено миротворчі сили. Ви, тобто. Їм і здали під контроль усі стратегічні об’єкти. Усі, та не всі. Настав час — і ми знову зайшли сюди. Ми — це діти і внуки тих людей, які створили цей центр. Нащадки військовиків, які тримали всю величезну імперію в своїх руках. Як там кажуть? Яблуко від яблуні недалеко падає?