План був складним і вимагав залучення безлічі дійових осіб; план був багатоярусним, як Колізей, — але якщо він спрацює, то кордони Pax Romana зрушаться так далеко на схід, як ніколи раніше.
Із генуезьких кораблів добре було видно Палац дожів. Вхід на площу Святого Марка затуляли щогли інших суден і суденець. Екіпажам оголосили карантин. Карантин, як відомо, походить від латинського слова quadraginta, що означає «сорок». Саме стільки днів морякам забороняли сходити на берег. У місті час від часу лютувала чума. Венеціанці вважали, що смерть приносять на своїх вітрильниках іноземні торговці. Так воно, власне, й було. Кораблі, посланці цивілізації, лише здалеку нагадували прекрасних чайок. А насправді були брудними плавучими клоаками, розплідниками хвороб, осередками божевілля та розпусти. На нижніх ярусах кораблів мешкали хитрі й жорстокі істоти — сірі пацюки. Саме вони розносили чуму, здатну швидко, за кілька днів, перетворити Місто закоханих на місто-привид.
«У всі дні, допоки виразка на ньому, він має бути нечистим, нечистий він; він повинен жити окремо, поза табором оселя його», — щодня капітан порту цитував рядки з «Третьої книги Мойсея», слушно вважаючи, що підлеглим треба постійно нагадувати про смертельну небезпеку. А то, не дай Боже, пристане якийсь дрібний іспетторе на слізне прохання купця, в якого пропадає товар. А якщо це прохання ще й підкріплене подарунком… Усе може бути в Венеції. Та й самому собі варто повторювати цю фразу якомога частіше. Щоб руки не згадали тих часів, коли й сам він був дрібним портовим чиновником.
Але цим кораблям якраз і не треба було приставати до портового причалу. І моряки на суднах мужньо витримували всі злигодні й обмеження карантину. Але ж і справді тяжким є життя на борту корабля під час рейсу. Та ще тяжче, коли бачиш берег і не маєш змоги ступити на тверду землю. А там — смачна й поживна їжа, і повногруді красуні в тавернах можуть почастувати тебе вином. Он там, в отій вуличці. Її не видно. Треба перетнути Сан Марко й пірнути в провулок, що веде до мосту Ріальто. Помилитися легко, але якщо знаєш, скільки містків над вулицями-струмками перейти, то нічого страшного. Головне — пам’ятати, що перед самим Гранд-каналом треба повернути праворуч. Там на тебе чекає тратторія. І Франческа. Або Лукреція. Або Адріана. З милою лукавою посмішкою й округлими формами під мереживом, які нагадують глобус у каюті капітана.
Капітанерію порту давно турбував чумний підвал у Сан-Базіліо. І хто вигадав ховати щось біля самісінького краю моря, де вода ось уже півтисячі років бореться із землею? Венеція поки що виграє в цій битві двох стихій, але хто знає, що може статися, якщо з підвалів знову вирветься третя — чума.
А тут ще з’явився посланець із Папської області. Його прийняли в Палаці дожів. Говорили про те, щоб зібрати флот і завдати удару османам, які геть знахабніли у споконвічно венеціанських володіннях.
— Зараз Його Святість узяв на себе турботу про втікачів із Константинополя — родину імператора ромеїв.
Ніби це могло зробити Венецію поступливішою.
— Що пропонує Папа? — запитав посланця дож.
— Зібрати хрестовий похід проти турків. Морський похід. Завдати удару по Малій Азії — там, де християни сильніші за магометан. Де християнське населення домінує. І загнати османів знову вглиб півострова. Що ви скажете про місто Смірну?
— Хто очолить похід? — поставив дож головне запитання.
Він пам’ятав, що Папа з його любов’ю до Генуї не терпить успіхів їхніх конкурентів, венеціанців. Але посланець несподівано відповів правителю Ясновельможної Республіки Святого Марка, що саме його флот і його адмірал мають стати першими серед рівних. Дож дивився на чотирьох коней на Сан-Марко й думав, що, крім них, Венеції не завадило б отримати ще кілька трофеїв із Константинополя. Або Константинії, як його називають османи. Дож прийняв рішення й почав збиратися в новий хрестовий похід.
Але оскільки похід морський, флоту потрібна база. Не вистачало ні причалів, ні складів. Настав час очистити складські приміщення для провізії та зброї. Тепер капітан порту постійно думав про те, де в маленькій Венеції знайти місце для цього всього.
— Я допоможу вам, — сказав посланець Святого престолу. У нього був особливий документ, виданий у канцелярії дожа. Він дозволяв його пред’явнику жити, торгувати та вести іншу діяльність — аби тільки на користь, а не на шкоду Венеції. А те, що пропонував посланець капітанові порту, хіба було на шкоду? Тільки на користь.
— Один мій знайомий лікар просто геній. Він не тільки лікує хворих на чуму, а й очищає будь-які заражені хворобою приміщення.