— Навіть чумні підвали? — з недовірою запитав капітан.
— Навіть чумні підвали, — підтвердив співрозмовник.
І посланець розповів про медичного генія, грека з Константинополя, який перетворює Рим на місце, найбезпечніше в Європі, — тоді як папа Сикст невпинно робить його найкрасивішим у світі.
Посланець узявся прибрати в клятих підвалах, запечатаних ще тридцять років тому. А потім привіз лікаря, який пообіцяв, що очистить від скверни склад. Цей лікар, щоправда, нічим не відрізнявся від місцевих шарлатанів: такий же костюм «чорний дрізд» — довжелезний плащ і носата маска, яка смердить часником. Маска була з темної бронзи, а в прорізах для очей стояли скельця. Капітан порту зламав печатку на дверях складу, простягнув ключ посланцеві і відійшов — про всяк випадок — якомога далі.
Усередину зайшов тільки лікар. Він пробув за дверима кілька хвилин. Для тих, хто лишався зовні, час зупинився.
— Ну що там? — запитали лікаря іспетторі, коли «чорний дрізд» знову з’явився в дверях чумного підвалу.
Лікар говорив із сильним еллінським акцентом, перетворюючи звук «с» на неприємне зміїне «ш».
— Шкладно. Дуже шкладно. Вше, що знаходиться вшередині, потрібно жвідши вивожити. Але я даю гарантію, що ніхто в Венеції не поштраждає, — таким був вердикт медичного генія.
— Але як ми зможемо все це вивезти? — з жахом вигукнув капітан порту. — І хто візьметься за це?
— Так у вас стоять кораблі на карантині! — підкинув гарну ідею посланець.
Звичайно, стоять. Але спробуй умов капітанів узяти вантаж із чумного підвалу! Божевільних у Венеції немає.
— І потім, це ж генуезці, — тихо сказав посланець.
Дошкулити Генуї венеціанців двічі просити не треба. Утім, тут не було жодного підступу. Якщо, звісно, чорний лікар не обдурив, що зможе захистити від чуми кого завгодно. А якщо й ні, то вони ж будуть у морі і найближчі сорок днів на берег не зійдуть, це точно. Можна спробувати. Навіть треба. А на переговори з генуезцями пошлемо ось його, цього посланця. Раз він зумів дожа переконати, то капітана вмовить і поготів.
Власне, так усе й вийшло. Цілий тиждень вміст підвалу перевантажували на шлюпки. Кільком морякам-генуезцям дозволили пришвартувати шлюпки до причалу Сан-Базіліо, але заборонили відходити на відстань, більшу за тридцять три фути, від дверей складу. Ящики вантажили вночі, при смолоскипах. За роботою стежили солдати під загальним керівництвом іспетторе, який щоранку доповідав капітанові порту. Через тиждень чумний склад був порожній, і «чорний дрізд» у незмінній масці взявся до знезараження приміщення. Він розпалив багаття посеред спорожнілого складу і постійно підкидав туди оберемки ароматної трави. Запах забивав памороки. Він то веселив, то хилив до сну, але солдатам, які охороняли склад, чомусь подобалося це багаття. І дим, і цей дивний чоловік піднімали їм настрій. Особливо дим. Вдихнеш — світ яскравіший, а люди — добріші. Який смішний, одначе, цей грецький лікар із травою. Коли він оголосив, що чуми тут більше немає, втекла, солдати навіть засмутилися.
Мануїл Палеолог, кмітливий грек, зняв нарешті пропахлий потом і часником костюм «чумного лікаря» й повернувся з чужої Венеції в улюблений Рим. А генуезькі кораблі взяли курс на південь і заякорилися поблизу острова Керкіра. Тут вони простояли ще місяць, поки повз них не пропливла ескадра нових хрестоносців, яких найкращі адмірали Ясновельможної Республіки вели відвойовувати в супостата споконвічно грецькі міста.
І поки турки, зібравши свої наймогутніші кораблі, люто відбивали атаки венеціанців біля Смірни, торгова ескадра генуезців із таємним вантажем без особливих пригод пропливла через Боспор. Нікому було зупинити їх у вузькій протоці. Капітан знав, що султан Мехмед наказав топити всі судна, які відмовляються платити данину. Але не було зараз у турків на Боспорі швидкохідних кораблів: усі головні сили османів зосереджувалися біля міста, штурмувати яке венеціанців переконав делла Ровере. І поки в морській битві під Смірною ламалися ребра і щогли кращих турецьких суден, Боспорська протока була спокійною й гостинною. Моряки розглядали руїни другого Риму. Величні стіни Константинополя було добре видно з кораблів. Подекуди ще виднілися сліди шаленого штурму, що стався тут майже двадцять років тому. Помітною була й присутність нових господарів міста. Стрункі мінарети то тут, то там стриміли велетенськими піками в небо, а тужливий голос муедзина нагадував мандрівникам про те, що в цих краях народжується нова сила. Відлуння відносило чужинську пісню далеко в бік Чорного моря.
Це море теж виявилося цілком гостинним. Кораблі дійшли до генуезької колонії Джінестра неподалік гирла Дністра. А звідти потужний загін місцевих нащадків перших лігурійських колоністів зобов’язався супроводжувати вантаж сушею. Спочатку в древній Київ. А потім далеко на північ — у тайгу, в болота, до річки Мокші. У нове невідоме Європі місто, де збиралася правити сестра Мануїла Зоя. Більш відома як Софія Палеолог.