«Ну що ж, спасибі за те, що вмирати не боляче», — сказав собі генерал.
«Ви не вмираєте, генерале», — перебив його голос.
«Хто ви? — наважився запитати француз. — Вища сила?» Він із трепетом очікував відповіді.
«Я — не те, що ви про мене подумали, — засміявся голос. — Мої можливості набагато скромніші».
«Тоді чого ви від мене хочете?» — генерал спробував зберегти твердість.
«Поговорити, — спокійно сказав голос. — Просто поставити вам кілька запитань».
Вибору в генерала не було. Можна, звісно, спустити дерев’яну шлюпку. Та хіба далеко втечеш по скляному морю? Доведеться говорити. Тим більше, голос звучав десь усередині.
«Я божевільний», — тихо сказав собі генерал.
«Звичайно, — погодився голос. — Інакше б ви не поперлися в Дике Поле».
Грубувато. Сміється з мене чи що?
«То хто ви? Можу я вас побачити?» — спробував наполягти на своєму генерал.
«Боюся, що ні. Але, поговоривши зі мною, ви зрозумієте, хто я. І, я впевнений, заспокоїтеся. Отже, я повторю. Можу я вам поставити кілька запитань?»
Вибору таки немає.
«Звісно», — погодився француз.
«Отже, почнемо, — рішуче сказав голос. — Що ви бачите навколо себе? Дайте докладний опис».
Генерал ще раз озирнувся.
«Я почуваюся героєм якогось фільму про піратів. Або відвідувачем морського музею. Віртуального, ясна річ».
«Чому ж віртуального? — здивувався внутрішній голос. — Ви ж вдихаєте морське повітря? Відчуваєте йод?»
Посланець цивілізації змушений був погодитися.
«Час на кораблі рухається. Але так повільно, що вам реальність здається застиглою. А тепер, генерале, зайдіть у трюм. Коли повернетеся, розкажете, що там».
Генерал послухався і почав шукати трюм. «Десь на кормі має бути вхід», — вирішив він і рушив у бік високої корми, повз матросів-привидів, намагаючись не зачепити їх ні рукою, ні плечем, ні навіть краєм одягу. Вхід у житлові приміщення команди він знайшов досить швидко, палубою нижче. Замолоду генерал, сухопутний військовик, побував на авіаносці, і його вразило, що, перебуваючи на безкраїх просторах океану, моряки живуть у вельми обмеженому просторі. А тут, на середньовічному кораблі, для людини було відведено взагалі так мало місця, що генерал просто жахнувся. Він поштовхався між гамаків, у яких нерухомо лежали моряки. Картина була моторошною. Гамаки з грубої парусини висіли в три яруси. Зади моряків, що висіли зверху, ледь не торкалися облич тих, хто висів під ними. Весь корабель нагадував коптильню для хамону. Запах був відповідний.
Генерал метнувся в протилежному напрямку — і знайшов дерев’яні двері. Вони з першого разу не відчинилися, і француз щосили штовхнув їх плечем. Двері піддалися. За ними виявилася невелика каюта з двома дерев’яними кріслами і грубо збитим столом посередині. Меблі були міцно прикручені до палуби. Генерал зауважив на столі довгі, схожі на скатертини, сувої паперу. Над одним схилився чоловік у шкіряному камзолі. «Капітан, мабуть», — подумав француз і, змучений цікавістю, вирішив глянути на капітанські карти. Але, на його подив, папери, які розглядав фантом, не були картами. Вони взагалі не мали жодного стосунку до моря. На них були поцятковані стрілочками й позначками малюнки якихось вишуканих будівель явно не морського призначення.
Генерал вирішив, що перед ним — якийсь архітектор, пасажир генуезького судна.
Але пасажири не цікавили генерала. Тільки трюм.
Спуск у надра корабля довелося пошукати. Квадратний проріз у палубі, закритий важенним люком. Під ним довгий дерев’яний трап. Знизу війнуло аміаком. Це точно був трюм караки. Перемагаючи огиду, лаючись і заганяючи в долоні скабки, генерал спустився в темне черево судна.
Він думав, що доведеться шукати щось на зразок смолоскипа. Але очі на диво швидко звикли до темряви. Зір працював, немов із підсвічуванням. Куди б він не дивився, очі вихоплювали предмети на відстані кількох метрів.
«Ого, — подумав генерал, — як прилади нічного бачення». Він побачив, що весь простір трюму заставлений величезними скринями. Чорні, міцно збиті, вони стояли одна на одній у два, а подекуди і в три яруси. Він спробував зрушити одну з них. Скриня навіть не ворухнулася.
«Треба дізнатися, що всередині».
Йому залишалося тільки знайти в трюмі сокиру або лом.