Солдат завів свою ржаву машину і під’їхав до натовпу.
— Що ви тут, мужики? — почав він сувору розмову, яка, судячи із автомата напоготові, обіцяла бути короткою.
— Що-що, служивий… — загули під’юджувачі. — Шпигуна знайшли. Шпигунку новгородську.
— Та чи ви здуріли, земляки? — вигукнув він. — Вона ж зовсім дівчисько.
Іринка дивилася на солдата такими ж переляканими очима, як і на інших людей навколо себе. Не бачила вона різниці між бородатим дядьком у формі та бороданями в лахмітті. Але, крім страху, її пронизливі очі випромінювали дещо незвичне, чого не було ні в одній безневинній жертві, яких солдат перебачив чимало. Її погляд був ясний і повний ненависті. Очі блищали, як лезо, заховане в її кишені. Солдат бачив, що ця дівчинка не проситиме пощади і боротиметься за своє життя до кінця. Поки вистачить сил.
— Ану, мужики, розступися! — гримнув він. — Я її забираю.
Натовп спробував мляво заперечити. Хижаків роздражнили здобиччю, а тепер цю здобич забирають інші, сильніші, хижаки? Але якщо хижак — гієна, то вона може хіба що обурено гавкати. Збуджений запахом страху, набрід глухо клекотав. Солдат вистрелив угору — і натовп угамувався. Гієни покрутилися біля іржавої машини та й розбіглися в різні боки. Розчинилися в зловісній темряві московських вулиць — у пошуках нової жертви. Чоловік з автоматом, напевно, не мав наміру стріляти, але патрон уже був у патроннику, а пересмикувати затвор удруге у цьому конкретному випадку було нерозумно й непрактично.
Випадок. Саме він урятував Іринку. Але її чудесний порятунок міг обернутися ще більшою проблемою — якби цей дядько зі зброєю вирішив везти її до своїх начальників, або ж до побратимів-вояків. Вона з жахом сіла поряд із водієм. Шкіра на сидінні давно порвалася і, щоб гостра пружина не колола пасажира, чиясь уміла рука стягнула оббивку кольоровими латками. Іра чекала розпитувань солдата й готувалася відповідати, гарячково вираховуючи в голові всі можливі сюжетні лінії військового допиту. Втім, запитань було небагато. Всього одне.
— Тобі куди? — запитав солдат.
— На набережну, — відповіла Іринка.
Автомобіль їхав вулицями міста, де все найцікавіше зазвичай відбувалося вночі. «Цікаве» — це ще й синонім слова «небезпечне». Їхали мовчки. Лише іноді солдат переривав мовчанку: «Тут ліворуч? Тут праворуч? Прямо?» Вона не подавала голосу, а відповідала кивками.
Іти манівцями було довго. А машиною вони доїхали за лічені хвилини. Можливо, тому що перед машиною зі знаком імперії всі шляхи були відкриті. Коли вони дісталися місця, солдат лишив автомобіль біля річки. Там, де в денний час зазвичай ще можна було зустріти перехожих, а зараз, серед ночі, — хіба що самотнього божевільного самогубця, що наважився б на прогулянку Москвою. Але з солдатом був його автомат. З автоматом боятися нема чого. Тим більше, якоїсь неговіркої дівчинки.
— Ти з ким живеш? — запитав її бородань, поки вони йшли до підвалу.
— З братами і сестрами, — швидко відповіло дівча.
— А батьки? — допитувався вояк.
— Нема батьків. Убили, — відрізала Іринка.
— Ясно, — сказав солдат.
Тимчасом вони вже дійшли до дверей. Іра постукала. Тук-тук — і після паузи — тук-тук-тук. Умовний сигнал, про який ми домовлялися заздалегідь. Звичайна людина нічого дивного в цьому не помітила б. Але ті, хто був усередині, зрозуміли: зовні, біля дверей, є чужий. І цей чужий може стати джерелом небезпеки. Іринка прислухалася до тиші за дверима. Вона не сумнівалася, що її почули і правильно зрозуміли.
— Там немає нікого, — втомився чекати солдат. Напевно, він пошкодував, що вплутався в цю історію з дивною дівчиною. Але двері відчинилися. З помешкання обережно визирнула Іскра, і першим у поле її зору потрапив солдат.
— Це ваша сестра? — запитав він суворо.
— Моя! — вигукнула Іскра, побачивши Іринку. Дівчинка кинулася до неї й почала скоромовкою розповідати про все, що з нею сталося.
— Вони мене обступили. Хотіли вбити. Я не знаю, за що. Казали, що я шпигунка. Вони б мене, напевно, розірвали на шматки, якби не цей дядько з автоматом. Він їх розігнав, а мене привіз сюди. Ось.
— Він не ображав тебе? — запитала Іринку «сестра».
— Та ти що! — відповів за неї бородань. — Солдат дитину не образить.