Він розумів, що, в певному сенсі, його можна було назвати колаборантом, який співпрацює з ворогом. Він, людина, яка присягала захищати цінності цивілізації, домовляється з її руйнівником. Але, з іншого боку, немає стану війни. Отже, нічого й нікого зраджувати. А колабораціонізм наразі — це лише обмін. Зобов’язаннями або інтересами. Як у шахах. Ти мені віддаєш ферзя, я в тебе забираю коня.
Верховний Правитель, до речі, непогано грав у шахи. Він сам запропонував зіграти три партії, коли француза знову завели в бункер під собором. Це було несподівано. Їхні зустрічі зазвичай тривали не більше десяти хвилин, адже господар міста завжди був чимось зайнятий. А тут, у своєму кабінеті з м’якими меблями, він раптово запропонував генералові зіграти в шахи. Не дочекавшись згоди, дістав із верхньої шухляди письмового столу дошку і його спритні пальці почали розставляти на чорно-білому полі дерев’яні фігурки.
— На що граємо? — підморгнув Верховний.
— А обов’язково грати на що-небудь? — обережно зауважив генерал.
— Звісно! — вигукнув Правитель. — Найбільше задоволення гравця не в тому, що виграєш, а в тому, що забираєш виграш у супротивника.
— У такому разі мені нема чого ставити.
— А давайте зіграємо… — підморгнув генералові суперник, — …на бажання.
— Ну, знаєте, бажання бувають різні.
— Повірте мені, Ваша Високоповажносте, мої бажання будуть досить помірними й реалістичними. Сподіваюся, ваші теж. Ну ви ж мені довіряєте?
Генерал, поза сумнівом, не довіряв Верховному, але грати погодився.
Домовилися на три партії. Після кожної вирішили мінятися фігурами, незалежно від результату бою. У разі, якщо хтось із суперників програє двічі поспіль, починати третю не буде потреби. Патова ситуація вважається нічиєю.
Перша партія закінчилася досить швидко перемогою генерала. Він, за правом гостя, грав білими. Генерал підставив свого коня під удар ворожого слона. Верховний Правитель, спокусившись можливістю взяти коня, а потім і ферзя, пропустив непомітні рухи в себе в тилу й уже на восьмому ходу отримав мат від одного слона і другого вцілілого коня.
Верховний був роздратований. Але свою досаду показував дуже картинно. І це наштовхнуло генерала на думку, що ватажок дикунів грав на публіку. А отже, з якихось невідомих причин навмисне здав партію.
Друга партія обом гравцям давалася складніше. Боротьба йшла на виснаження. Правитель агресивно рухав фігури вперед, не прощаючи генералові дрібних помилок і не даючи шансу на виправлення. Фігури зникали з поля одна за одною, поки їх не лишилося всього три. Білі король і тура, якими рухав Правитель. І чорний самотній король у розпорядженні генерала. Затиснути його в кут поля було лише справою часу. А його господареві бункера не бракувало.
Третя партія йшла зі змінним успіхом. Генерал дозволив Правителю зробити ключову помилку, а саме — зосередити основні сили на лівому фланзі. Складалося враження, що там вождь був позбавлений простору для маневру, і генерал хотів у тій партії зробити з Правителем те ж, що той зробив йому — в попередній. Але поки він міркував над тим, як зняти чергового ворожого пішака, що прикривав короля, підступний чорний ферзь здійснив прорив, щоб прикрити свого пішака. Той так недоречно опинився поруч із генеральським королем. Француз на нього не звертав уваги. А дарма. Той пішак — дрібний, беззахисний, який досі не грав жодної ролі, — раптом став ключовою фігурою партії. Він рушив на одну клітинку вперед — і білий король завмер на місці, не маючи змоги ні відступити, ні знищити супротивника… Відтак, третя партія була за Правителем. І по його очах було помітно, що він очікував цього.
— Борг шахіста — справа честі, чи не так, генерале? — єхидно посміхнувся Верховний.
— Саме так, — стримано погодився гість.
— Ну, раз так, то виконуйте умову, — продовжував посміхатися господар підземелля.
Генерал був сам. Він не мав у своєму розпорядженні військових юристів, здатних довести, що згода грати в шахи ще не означає, що сторона, яка програла, має виконати всі умови сторони, яка перемогла. За ним зараз не стояла військова сила, присутність якої здатна без слів переконати супротивника відмовитися від своїх вимог або відкласти виконання угоди. Тим більше, що вона не була скріплена навіть міцним «купецьким» рукостисканням. Усього цього не було в генерала. А отже, треба віддавати борг.