— Саме так, як там написано, — прошепотіла Іскра. — «Я є Альфа і Омега…». Перша буква розчиняється в останній, замикаючи коло знань. Нічого випадкового. Мінімальна кількість символів. Максимальний результат.
Вона говорила це, а я думав, що зараз небо впаде на землю. Я вслухався в себе, чекаючи, що моє серце вискочить від хвилювання з грудей. Але нічого не відбувалося. Небо було на місці. Склепіння собору не падало нам на голови. Серце відбивало звичайний ритм. Усе стало якимось буденним і діловим. Я здогадався чому. Знайти вівтар — це було все одно, що вирішити хитромудру шараду. А тепер треба по-справжньому тяжко попрацювати. Знайти скарб.
— І що далі, Іскро? — запитав я, дивлячись на анаграму.
— Ти про що, скомороше? — не зрозуміла вона.
— Я ось про що. Ну знайдемо ми тут скарби тамплієрів. Якщо знайдемо, звісно. Величезна кількість золота. Кілька скринь. Можливо, десятки. І що далі? Як ми їх звідси зможемо витягнути?
— Не знаю, Яне… Може, викличемо наших… Якщо вони зможуть дістатися… Знаєш, як сказав великий полководець Наполеон? «Спершу вплутаємося в серйозний бій, а потім подумаємо, як його виграти».
Ми не мали часу на роздуми. Тільки те, що тут — Омега, ще нічого не означало. Під вівтарем мав би бути якийсь вхід у підземелля. Адже ті скрині не стоять просто так посеред підвалу. Там має бути схрон.
— Розбирайте вівтар, — наказала Іскра.
— Та ти що? Він мармуровий, важкий. За місяць не впораємося, — обурився Сірий.
— За місяць не розберем. А за годину — зможемо, — жорстко відрізала Іскра. — За справу, хлопці, у нас вийде.
— Звісно, вийде, — задерикувато підтримав її Коля.
Вівтар не піддавався. Католики вміли будувати.
— Може, висадимо його? — запропонував Ванько.
— Якщо це вхід, — міркувала Іскра, поглядаючи на мене, — то він має легко відкриватися. Та й узагалі, зарядів у нас мало. Треба економити.
— Чого там економити? — підтримав Ванька фермер. — Підірвемо та й годі.
Ми ще раз спробували зняти з вівтаря важенні плити. Але не змогли. Мені здавалося, що хтось невидимий дивиться на нас із темряви бічних галерей покинутого храму і тихо підсміюється. Нарешті, знесилившись, ми повернулися до ідеї, яку озвучив Іван. Наша спільниця дістала невеликий вибуховий заряд.
— Тільки один лишився, — з жалем вимовила вона. — Ну що, пробуємо?
— Звісно, пробуємо, чого його економити? — квапив її Ванько.
— Гаразд, — погодилася наша амазонка.
Вона ретельно виклала вибухівку навколо тумби з грецькими літерами і вставила детонатори. Ми сховалися за колони. Іскра, виставивши таймер на тридцять секунд, зробила так само. Час в очікуванні вибуху тягнувся повільно. Діти, як учили їх інструктори, роззявили роти. Щоб удар по барабанних перетинках не був надто сильним. Чекали довго, лічачи нудні секунди. Але ударної хвилі ми майже не відчули. Приміщення храму раптом осяяло полум’я — і висвітило вмить усі архітектурні подробиці. Вогонь наче пропалив стіни, зробивши їх прозорими, і мені здалося, що я бачу вулиці цього міста — крізь муровані стіни триметрової товщини. Навіть помітив якийсь рух у темряві біля собору. Але, звісно, то була ілюзія.
Пролунав страшний гуркіт. Небачена сила відрізала кам’яний вівтар, наче то був шматок масла, підняла його над підлогою і кинула об землю. Бризки осколків застукали по колонах, за якими ми ховалися. Дим від вибуху ще не розвіявся, як Іскра скомандувала:
— Бігом до вівтаря! — і кинулася першою.
Не було нічого приємного в тому, щоб вдихати разом із повітрям сажу й кам’яний пил, який заповнив увесь простір усередині храму. Я намагався не звертати увагу на те, що він скрипить на зубах і покриває шкіру обличчя.
— Ми на правильному шляху, — заявила Іскра. — Це тут.
На місці вівтаря зяяв квадратний отвір. І це, вочевидь, був вхід у підземелля. Зовсім неширокий чорний провал. Сторона квадрата — близько метра. Мені він нагадав генеральський сон, у який я вліз непроханим гостем. Там теж був темний вузький спуск — тільки не в підвал, а в трюм корабля. І тут була драбина, що вела в темряву, до скарбів тамплієрів. Я інстинктивно зробив крок уперед і поставив ногу на верхній щабель.
— Чекай, — спинила мене Іскра. — Треба знати, що́ там.