— Гаразд, я поясню, що мав на увазі.
— Давай. Тільки правду кажи, не бреши, — погрозила пальцем Іскра.
— Гаразд. Колись усі новини розліталися країною з одного центру за допомогою радіосигналу. Сиділа спеціальна людина в Москві й розповідала їх перед камерою.
— А, такою камерою, як у дрона? — запитала дівчина.
— Так, майже такою. І сигнал одночасно приймали в усіх куточках неосяжної країни. Ось ти, Капсюле, чуєш команди Рябого по радіостанції. Але його чуєш тільки ти і ще двадцять осіб. А так його могли би чути й бачити мільйони.
— Мільйони? — хором перепитали мої слухачі.
— Так. На телевізорах у себе вдома всі бачили й чули цю людину. Потім таких центрів новин стало багато. Але в кожного глядача телевізор був один. І він постійно перемикав свій екран з одних новин на інші. Де вже йому було зрозуміти, які новини правдиві, а які — ні? Це була проблема.
— Ну, так, — погодилася Іскра. — Проблема.
Вершина кмітливості, ти ба.
— Правильніше було б залишити один канал. А решту заборонити. Але влада вирішила вчинити інакше. Дуже розумні вчені спробували розібратися, як працює людський розум, і зробили геніальне відкриття. Виявляється, людина зважає тільки на ті новини, які хоче почути. Вона знає, де її ворог, і хоче чути, що ворогові обов’язково буде погано. А ті новини, де йдеться про успіхи ворога, вона не дивитиметься. І ось, після того, як учені зробили це відкриття, у країні залишився тільки один канал новин. Інші канали люди просто не дивилися. Телевізор став їхнім порадником. Він казав їм, що робити, як жити й кого любити. Справи йшли якнайкраще. Але якось група злісних терористів підірвала центр, з якого людина розповідала правильні новини. Здається, і сама вона загинула під час злочинної атаки. Люди лишилися без новин. А інших каналів уже не було. І з цього почалися всі біди нашої країни.
— Он воно що, — зітхнув Капсюль. — То до чого тут скоморохи й дівки на картинках?
— І ось ми підходимо до найцікавішого. Твої люди, кажеш, люблять на них витріщатися. Дівчата їх відволікають від війни та страждань. Змушують забути про те, що вони замкнуті у сталевому ящику з вибухівкою. Вони їх самі розвісили, бо хочуть бачити саме їх, а не твій бородатий портрет. Або Рябого. Або ще чийсь. Так і з новинами. Спроба будь-що врятувати країну була зроблена. Геніальна, я б сказав, спроба… Немає телебачення? Нічого. Ми підемо іншим шляхом!
Я вигукнув ці слова з усією силою свого переконання й талантом професійного маніпулятора. Вони, я помітив, трохи здригнулися. «Ритмічно, одночасно, в такт», — задоволено відзначив я. За часів мого навчання премудростям риторики це називалося «нейролінгвістичне програмування».
— Співробітники центру, які вижили після вибуху, зібралися й вирішили піти величезною країною. Вони хотіли говорити з людьми. Перших посланців центру було вісімсот осіб. Рівно. У давньогрецькій мові число 800 позначається літерою «(о». Тому кожному з пілігримів видали медальйон у вигляді малої «омеги».
— Так ось що означає твоя цяцька на мотузочці, — посміхнулася Іскра. — Якась дута вона в тебе. Не здивуюся, якщо ти в ній щось ховаєш.
Ось як! Вона помітила мій медальйон, але нічого раніше не питала. Вона навіть зрозуміла, що він має порожнину всередині. Іскра бачить більше, ніж здається на перший погляд. «Треба на це зважати», — сказав я собі, і, наче й не чув репліку Іскри, продовжив розповідь:
— Пілігрими розійшлися, аби розповідати людям новини. Ті, які народ хотів чути. А в торбинці в кожного такого ходячого рупора були ще й різні картинки. Вождів, учених, просто красивих дівчат. І, розказуючи новини, вони давали людям ці картинки. Але тільки ті, які люди самі бажали взяти. І ось за довгі роки мандрів вісники втратили зв’язок із центром, — але здобули інші, вельми корисні знання. Навчилися лікувати людей від різних недуг. Також і душевних. І цим урятували життя багатьом. Душевні недуги, вони ж які? Живе людина нормальним життям. Ну, ось, як фермер наш. Любить дружину. Оре в полі. Свіжий хліб на сніданок. Пляшечка гіркої на вечерю. Усе гаразд. Усе, як у всіх. І раптом — на тобі! Одного разу каже: «Та хрін на все це!» Голосно, чітко, однозначно. І хапає гранату, — а граната в такого тишка завжди знайдеться, повірте. Тільки про це ніхто не знає до пори до часу. І ось зриває він кільце, заходить до дружини, говорить їй, що вона — тварюка, зрадниця і сука відворотна. І підриває себе разом із нею. Адже правда, таке часто трапляється? А ми від цього лікуємо.
— Картинками з торби? — посміхнувся Капсюль. — 3 дівками і вождями?
Я уважно подивився йому в очі.
— Усе розвивається, командире. Технології йдуть уперед. Вашого Рябого я вилікував без картинок.