Ну, це найлегше. Тут допоможе звичайна народна методика, без секретів нейролінгвістичного програмування.
— Тоді, мабуть, почнемо. Опиши мені свою наречену.
— Вона прекрасна. Найкраща. Красивішої за неї немає в усій окрузі.
— Це дуже абстрактно.
— Не зрозумів…
— Це мова скоморохів. Означає «неточно». Давай пошукаємо в ній недоліків.
— Нема в неї недоліки.
— Так не буває. Досконалих нема. Давай шукати. Розглянемо її в деталях. Наприклад, ноги.
— О, ноги в неї дуже гарні. Правда, вони…
— Що — вони? — схопився я за нотку сумніву, що прозвучала в голосі козака.
— Ну, знаєш, на правій стопі в неї кісточка трохи випирає. І псує черевик. А зараз часи такі… Черевики, знаєш, дуже дорогі. Не напасешся.
— І ця кісточка тебе дратує?
— Ні, не дуже. Я на неї намагаюся не дивитися.
— Ясно. А тепер уяви, друже, що ті дрібні недоліки в жінці, на які ми замолоду не зважаємо, у зрілому віці виростуть у серйозну проблему. Знаєш, у яку — в твоєму випадку?
Він тупо дивився перед собою, але по зморшках, які зібралися на лобі, я зрозумів, що хлопець мене слухає, хоча й не надто уважно. «Це вже успіх», — подумав я, і продовжив:
— Чим далі, тим кісточка буде більшою. Чим більша кісточка, тим рідше твоя подруга роззуватиметься. Чим рідше вона роззуватиметься, тим дужче смердітимуть її ноги. Однак роззутися їй усе одно колись та доведеться.
У хлопця добре працювала фантазія. Він уявив собі наречену з кострубатими і смердючими ногами — і його аж пересмикнуло. Це успіх. Треба закріпити.
— Піднімаємося вище. Стегна, задок?
— Стрункі. Задок прекрасний. Апетитний.
— А що значить «апетитний»?
— Кругленький такий.
— Гаразд. Тоді ще вище. Груди?
— Маленькі. Гарні. Акуратні.
Ага, «апетитний» задок і «акуратні» груди. Є в цьому приховане протиріччя. На ньому й зіграємо.
— Це означає, що з віком у твоєї нареченої зад ростиме, а груди залишаться маленькими, — я хотів було додати «як у всіх ростовських баб», але розсудливо стримався і продовжив екскурсію в віртуальну реальність. — Маленькі груди з часом розмажуться по фасаду і стануть геть пласкими. Нижня частина весь час круглішатиме — і врешті твоя майбутня дружина стане схожа на перевернуту артилерійську міну. Ходяча бомба, а не жінка. Ну що, переходимо до обличчя?
— Не треба, — почав благати конвоїр.
Я замовк. А якщо він раптом передумає, у мене є кілька хороших тез і щодо обличчя. Для демотивації. Але козакові вистачило й того, про що ми вже встигли поговорити. Він зітхнув:
— Вона готує смачно.
— Готує вона смачно! — передражнив я хлопця. — То хіба ж такий орел і красень-чоловік, як ти, не знайде собі іншу кухарку з царською сракою і кострубатими ногами? Непочату, так би мовити, осавулом?
Про себе він, мабуть, позитивно відповів на моє запитання. Бо вголос заявив:
— Ех, дівчата, дівчата, яка із вас почата? Та пішла вона… Правильно, скомороше! Нехай осавул із нею… м-м-м… порається.
І, зірвавши з голови кубанку, він кинув нею об землю.
От і все. Так просто.
Мені не стало легше від того, що я знову підтвердив свою кваліфікацію. Знання загальних законів, за якими живе людина, не приносило мені втіхи. Проклята людська природа! Вона і є тим справжнім механізмом, що дозволяє маніпулювати ким завгодно.
З кожним успішним сеансом психотерапії я ставав усе спритнішим. Але професійна спритність скомороха не робила мене щасливим. Утім, що таке щастя?
— Чуєш, скомороше? Ти чого хочеш?
А хлопець, схоже, збадьорився. Він присунувся ближче до нашої клітки і сказав:
— Що хочеш — зроблю. Ну, в межах розумного, ясна річ. Покурити там, випити. Травички можу, якщо треба.
— А в нужник не одведеш? — пролунав голос за моєю спиною.
Це був Капсюль. Він присунувся ближче до ґрат, і в тому, як він заговорив з охоронцем, можна було розчути приховану ненависть і агресію. Але, слава Богу, наш конвоїр перебував у полоні своїх інтимних переживань. Інакше швидко б зрозумів, що Капсюль не той, за кого себе видає.
— У нужник? Це можна, — погодився він із одним застереженням. — Тільки по одному. Вибачайте, хлопці.
Ми з Капсюлем і не збиралися обурюватися. Погодились.
— Хто перший? — запитав охоронець.
Я підняв було руку, але Капсюль нишком ткнув мене кулаком під бік, і я замовк.
— Мене веди, друже, — заявив бандит в образі блазня.
Невдовзі в замку загримотів ключ. Двері відчинилися, і Капсюль вийшов на волю.
— Трохи постривай, — незлобиво гримнув на нього козак. — Щось ти надто жвавий. Руки давай спочатку.
Капсюль простягнув відкриті долоні. Охоронець одним спритним рухом накинув на них вузьку смужку з білого пластику і міцно затягнув її.