— Зараз я тебе, сученя, прив’яжу до крісла, і тоді поговоримо.
Отаман штовхнув хлопця вперед. Ванькові було дуже боляче. Дитячі суглоби тріщали у ведмежих лапах здорового, відгодованого на відібраних у народу харчах, мужика. Було так боляче, що все пливло перед очима. Портрет вождя донського народу поволі перетворювався на барвисті плями — сині, червоні, зелені. У голові зашуміло. Ще секунда — і хлопчисько знепритомніє.
Та раптом обійми ослабли. Руки отамана повисли, як батоги, — і юний розвідник із них випав. Звалився на м’який товстий килим.
— Тварюки! — закричав Козій. — Ви вже тут, тварюки!
Жирному ведмедеві вже було не до юного розвідника. Він отримав міцний удар по голові ніжкою від старого крісла. Отямившись, хлопець побачив, як Козій захитався, але, устоявши на ногах, почав відбиватися. Іван не міг помилитися. Це були його друзі. Це були ми. Капсюль, розкручуючи в руці ніжку від крісла, намагався дістати нею отамана ще раз. Козій викручувався. Фермер Сірий виявився дуже азартним бійцем. Він молотив по товстому череву, але силач не звертав на те жодної уваги. Іскра тягнулася до пояса вождя — за пістолетом. Я теж не стояв без діла — тримав двері зачиненими і стежив, щоб у бійку не встряли Іринка, Оля та Коля. Бо ж діти теж були тут і азартно під’юджували учасників цієї битви, переважно Капсюля: «Давай, бий міцніше, по довбешці!»
Іскра дотягнулася до пістолета й висмикнула його з кобури. Даремно вона це зробила! Козій несподівано швидко, з усією своєю ведмежою силою, схопив дівчину за руку і рвонув до себе. При цьому Капсюль, сам того не бажаючи, ударив її по голові. Випадково. Так трапляється в бійці. На лобі дівчини виступила кров — і Капсюль утратив пильність. Іскра обм’якла. Козій цим скористався — відібрав у неї свій величезний пістолет і приставив до її голови:
— Виб’ю їй усі мізки, якщо хто-небудь зрушить з місця!
Ніхто не сумнівався, що він це зробить. Ми завмерли. Козій, стискаючи в обіймах Іскру так, як до цього стискав Ванька, рушив до дверей.
— Розступіться, тварюки! — рикнув він. — Усі до стіни!
Нам довелося виконати його команду.
— А ти, потворо, кинь свою копирсачку.
Це адресувалося Капсюлеві. Той без зволікання скорився.
Козій був уже біля дверей. Кивком голови він дав мені знак відчинити. Я потягнув на себе перші двері. Потім штовхнув другі. Вождь козаків пройшов у приймальню.
— Усі сюди! — долинула звідти його команда.
Ми вийшли один за одним у приймальню. Я дивився в очі Іскри. Вони були сповнені жаху та безсилля. Ми так близько підібралися до отамана — і ось, здобич вислизає. До того ж тепер, після вистави на площі, нас чекає щось жахливе. Козій, розуміючи, що вдало вивернувся з критичної ситуації, нахабно посміхався. Але удача — особа примхлива. І ось…
І ось вона вже посміхається нам.
Козій несподівано послабив могутні обійми. Іскра ковзнула вниз. Старий вепр рефлекторно натиснув на курок. Гримнув постріл. Приймальня наповнилася димом. Куля застрягла у стіні. Іскра встигла вислизнути з-під руки й підбігти до нас. Отаман випустив пістолет — і той із глухим стуком упав на килим. Козій упав слідом за ним. Усе це сталося за якусь секунду. Ми стояли, сторопівши, а коли дим від пістолетного пострілу розвіявся, я побачив, що отаман безуспішно намагається витягнути зі свого подвійного підборіддя предмет, дуже схожий на довгий сірник. Це був отруєний дротик.
— Ваню, це ти? — крикнула О ля.
— Звісно я, а хто ж іще? — буркнув з-під столу хлопчисько.
Він виліз, і я побачив у його руках ті самі піхви, що допомагали йому дихати під водою в брудному тунелі. Він зумів непомітно прослизнути під стіл у приймальні. Там лежав набір отруєних духових стріл…
Іскра сиділа поруч із отаманом, який уже тільки хрипів. І раптом наш проводир загорлав:
— Ти вбив його, придурку, розумієш!
Малий шпигун не розумів. Ніхто з нас не розумів.
— Як ми тепер дізнаємося, де пункт управління дронами?! — Капсюль схопив Івана й почав його шарпати, як мавпа газету. — Як ми дізнаємося, хто керує зброєю козаків?!
Ванько знічено мовчав. Уся революція, яку влаштував Капсюль, видавалася тепер марною справою, до того ж із непередбачуваним фіналом.
Але за хлопця заступилася Ольга. Дівча не побоялося підійти до Капсюля і твердо вхопити його за руку. Зупинивши екзекуцію, Оля заявила:
— Облиште Ваню. Жирний кнур ще живий. Отрута діє поступово.
Капсюль підскочив до розпластаного на килимі вождя козаків.
— Скільки часу в нас є?
— Хвилин десять, — відповіла дівчинка. — Приблизно.