— Ой! — раптом скрикнула вона.
— Що там? — стривожився я.
— Нічого. Просто вдарилася. Тут щось є. Наче стіл.
— Обстеж його, Іскро, — попросив Капсюль. — Ванько, відпусти її, хлопче.
— Раптом що, повертайся потім на голос, — запропонував фермер.
— Я колись на голос добре стріляла, — спробувала пожартувати Іскра. Зауважу, що жарт був не дуже вдалим.
Амазонка нишпорила по столу й тут же коментувала свої відчуття.
— Стіл під нахилом. Металевий. На ньому багато всяких кнопок і перемикачів. Це пульт управління. Я точно вам кажу, це пульт управління. Важелі, як і кнопки, є великі, а є маленькі. Я спробую ввімкнути.
— Не вмикай, — закричав фермер. — Ми не знаємо, що це. Раптом нам тут капець.
— Нам капець, якщо ми не виберемося звідси, — резонно зауважив Капсюль. — Але якщо виберемося, нам теж капець. Жодних гарантій. Отже… Тисни, Іскро, перемикай.
Деякий час із темряви чулося, як наша войовниця нишпорила по тому пульту, сердилася й лаялася, чіпляючись нігтями за невидимі важелі. Спочатку перед кожним клацанням вона зітхала, розуміючи, що воно може бути фатальним. А коли після вмикання-вимикання нічого не відбувалося, Іскра ставала сміливішою. Вона люто й хаотично перемикала всі важелі, які намацувала. Жодних результатів.
— А хай тобі!
Іскрі вже вривався терпець.
І раптом…
Немов нова зірка спалахнула! Її промені різко пробили темряву — і та приречено здалася. Яскраве світло обпекло нам очі. Ми міцно заплющилися. Ми хотіли знайти світло. А знайшовши, не могли на нього дивитися. Та невдовзі наші очі звикли, і ми врешті роздивилися підземне царство отамана, в яке самі себе загнали. Його масштаби вражали. Це був не підвал і не каналізація, якими ми звикли пробиратися відтоді, як «кроти» почали штурм Ростова. Під резиденцією отаманів Всевеликого війська Донського була вирубана величезна печера з п’ятиметровими колонами, витесаними з цілих соснових стовбурів. Довга і простора, вона не тиснула склепінням на розхитану психіку. Колони, що підпирали стелю, не вражали майстерністю обробки. Вони, звісно ж, не нагадували зразків доричного або іонічного стилю, які я зустрічав на малюнках у старовинних книгах. Це були примітивні колоди. Але як же надійно вони тримали склепіння цієї печери! Дивно, але тут була якісна електрика. Там, нагорі, навіть світло, видобуте за допомогою генераторів та бензину, давно стало небаченою розкішшю. Тьмяна лампочка в БТРі або ліхтар, що освітлював дорогу для саморобної барбухайки, — от і все, на що могла розраховувати звичайна людина в нашому світі. А тут ми відкрили неймовірно потужне джерело електричного світла — довгі білі трубки, підвішені під стелею між колонами.
— Тримайте мене троє, бо четверо не вдержать! — присвиснув Капсюль. — Гей, маленька! Як ти його ввімкнула?
Іскра не знала. Вона хиталася, як сомнамбула. Трималася обома руками за стіл. Здавалося, відпустить руки — і впаде на землю. Але стіл, який утримував її від падіння, зовсім не був столом.
— А може, й не звідси вони дронами керують? Дивіться, тут давно нікого не було, — я лише озвучив уголос те, що подумав кожен із нас.
На «столі» товстим шаром лежали пил і павутина. Мені здавалося, я чув тріск, коли та павутина натягувалась і рвалася від легких рухів дівочих пальців. Але під цією сірою вуаллю виблискували й переморгувались безліч червоних і зелених лампочок. Під кожною була або кнопка, або тумблер. Мідні таблички з буквами пояснювали їхнє призначення. Але от біда — я вчитувався в ці короткі слова й не розумів їхнього значення. «ON-OFF», «ATT HDG», «EIC DMC», «LOWER DISPLAY», «WHEEL». Я чекав, що от зараз мене змусять цю абракадабру перекладати… Ну хто б сумнівався!
— Гей, скомороше, ану скажи, що тут понаписувано!
Аби відволікти Капсюля від моєї скромної персони, я вже підготував зустрічне запитання:
— Друзі, а хто мені скаже, чому ці чорні стіни так блищать?
— Так це ж вугілля, Яне! — сказав кмітливий фермер. — Нормальне вугілля. Хороше. Тверде. Мені б такого в село. Пару сотень мішків хоча б.
— Тут мільйони мішків можна нашкребти, — оцінив нашу печеру мавпій.
— Можна, — парирував Сірий. — Та тільки як це все винести?
Капсюль замовк. Я знав, що кілька хвилин він буде зайнятий математичними підрахунками — скільки ж можна виручити за вугілля з цього підземелля. Іскра тимчасом отямилася й намагалася тепер, разом із дітлахами, розібратися в пульті управління невідомо чим. Щоправда, діти просто бавилися, клацаючи кнопками.