Баба в камуфляжі з мого сну ледь посмикувалася на екрані. Її зображення було мінливим, обличчя періодично розпливалося у велику рожеву пляму. А дорідна дама в розшитому головному уборі дивилася на мене спокійно й зосереджено, наче уважно слухала, як професор Лелека видавав її сокровенні таємниці. Моє нутро скував холод. Я подумав: а раптом мій сон — це і є реальність, а професор, і ця розмова, і ця країна за Стіною мені просто сняться?
— Псковський чернець, старець на ім’я Філофей, вселив у великого князя Івана дуже просту думку про Москву — думку, що стала основою філософської доктрини вашої країни. Він її виклав в одному зі своїх послань.
На екрані з’явився напис:
«Так знай, христолюбче і боголюбче, що всі християнські царства добігли кінця й зійшлися в єдиному царстві нашого государя, згідно з пророчими книгами. Це і є Римське царство, бо два Рима впали, а третій стоїть, а четвертому не бути».
Андрій продовжував:
— Таким чином, однією дурною фразою утверджувалася легітимність домагань дикого народу на візантійську спадщину. Неосвічені князі відразу ж назвалися спадкоємцями не тільки імператора Костянтина, а й самого Октавіана Августа. Тобто, мешканці боліт і степів були не інакше, як нащадками римлян. Як таке можливо? А нічого немає неможливого для деспотів та самодержців. Надто вже великою була спокуса — піднятися «з грязі в князі». Та куди там «в князі»? Відразу — в імператори! Опинитися в статусі правителів цілого світу — хіба це мізерна справа? Залишалася «дрібничка» — переінакшити всю світову історію. І щойно московська влада прийняла цю доктрину, вони почали активно переписувати історію сусідніх народів. Не гребували й банальною підробкою документів. Без цього їм було не обійтися. Вони робили так постійно. Наприклад, дещо пізніше цар Іван Грозний підробляв документи про визнання його європейськими монархами власне царем і самодержцем. А Філофей був лише рупором. Динаміком. Він озвучував те, що вигадав зовсім інший мислитель. І цим мислителем була жінка. Вона, Палеолог Зоя Хомівна, і є головним автором унікальної у своїй простоті доктрини «Третього Риму». Доктрини, у парадигмі якої живемо не тільки ми з вами, а й уся наша цивілізація.
Чим довше затягувалася лекція, тим складніше було зупинити Андрія. Яка ж у нього спеціальність? Фізика, хімія, природничі науки? Чи в цьому світі вчений завжди розвинений різнобічно і глибоко проникає в суть усіх речей, які потрапляють у зону його зацікавленості?
— А знаєте, Яне, що вся символіка, якою користувалися московські князі й царі, була благополучно перейнята Московією як посаг Зої Хомівни? Двоголовий орел, зокрема, який згодом став гербом Російської імперії, спочатку прикрашав прапори над Константинополем. Відтоді цей орел нібито давав право московитам на захоплення і другого Риму, і першого. Щоб це було не захопленням, а возз'єднанням. Відновленням стародавніх прав успадкування. Спочатку повернути Київський престол. Потім Константинопольський. А згодом уже й світове панування не здасться чимось нереальним. І цю доктрину ваші царі дбайливо передавали з покоління в покоління. Разом із орлом. Воістину, весільний посаг вселенських масштабів. Адже справа не тільки в орлові. Титул «цар» походить від латинського «цезар». Обряди, традиції, взаємини при дворі — усе це ретельно копіювалося з грецьких та римських зразків. І ось тут ми підходимо до найцікавішого. А як можна документально довести, що все це вкрадено в інших народів — тих, які справді мали права на візантійський спадок? Ну, не права навіть, а хоч якийсь стосунок до Візантії. Як, наприклад, Стародавній Київ? Виявляється, можна. Зоя Хомівна була неординарною жінкою. Але вона зробила одну дуже велику помилку.