— Він завжди дуже пристрасно і з захопленням розказував і показував, над чим саме в той момент працювали інженери, — розповідає Вінсент.
Ділячись із гуру реклами й маркетингу своїм захватом новими творіннями Apple, Джобс домагався, що майже вся реклама компанії також передавала те відчуття.
Завершуючи роботу над проектом «Думай інакше», Джобс і сам мислив доволі нестандартно. Він вирішив тепер уже офіційно взяти на себе керування компанією, принаймні тимчасово. Де факто він правував компанією з часу відходу Амеліо десять тижнів тому, та формально був лишень радником. Головну роль у компанії виконував Фред Андерсон. 16 вересня 1997 року Джобс оголосив, що перебирає на себе керівництво. І він одразу отримав прізвисько іСЕО (айДиректор). Формально це виглядало дещо дивно — він не отримував зарплати і не підписував контракту. Що ж до роботи, то все було по-серйозному. Він був за головного, і манера його керівництва не передбачала ніяких демократичностей.
З нагоди його вступу на нову посаду, а також запуску рекламної кампанії він скликав керівництво та працівників Apple на загальні збори, після чого влаштував пікнік із пивом та веґанськими закусками. Джобс був одягнений у білі шорти, босий і неголений.
— Останніх десять тижнів я напружено працював, — втомлено, але впевнено сказав він. — Все, що ми намагаємося зробити, то не лише слова. Ми намагаємося повернутися до основ, без яких неможлива класна продукція, класна робота на ринку, класне розповсюдження товару. Apple відійшла від манери робити базисні речі класно.
Протягом кількох наступних тижнів Джобс та дирекція шукали людину, яка би могла виконувати обов’язки президента компанії на постійній основі. Спливали різні імена: Джордж Фішер з Kodak, Сем Палмізано з IBM, Ед Зандер з Sun Microsystems. Однак більшість із кандидатів, зі зрозумілих причин, неохоче розглядали варіант бути президентом Apple, якщо Джобс і надалі би входив до ради директорів. San Francisco Chronicle повідомила, що Зандер відмовився від пропозиції, бо «не хотів, щоби Стів увесь час заглядав йому через плече та критикував кожне прийняте ним рішення». На якомусь етапі Джобс та Елісон вирішили пожартувати з нічого не підозрюючого комп’ютерного консультанта, який також боровся за ту посаду. Вони надіслали йому електронного листа, написавши, що його обрано. У підсумку то викликало спершу здивування, а потім і ганьбу на голови організаторів витівки, коли та історія потрапила в пресу.
Вже у грудні стало ясно, що Джобсовий тимчасовий статус іСЕО може затягнутися на невизначений час. І, оскільки Джобс і надалі непогано керував компанією, дирекція тихенько перестала шукати когось іншого.
— Я повернувся в Apple й намагався знайти когось на посаду президента, — згадує Стів Джобс. — Чотири місяці часу й залучення кадрових агенцій не допомогли. Нам так і не вдалося знайти достойну людину. Ось чому у підсумку я мусив залишитися. Apple була не у формі, щоби привабити когось дійсно гідного.
Джобс зіткнувся з проблемою, що керувати двома компаніями дуже важко. Згадуючи той час, він каже, що його проблеми зі здоров’ям почалися саме тоді:
Було важко, страшенно важко. То був найважчий період в моєму житті. Ми тільки створили сім’ю. У мене був Pixar. Я йшов на роботу о сьомій ранку й повертався о дев’ятій вечора, коли діти вже спали. Я вже просто не міг говорити, дійсно не міг, настільки був виснажений. Навіть із Лорін не розмовляв. Мене вистачало лишень подивитися ще півгодинки телевізор. Я майже вбив себе таким перевантаженням. У мене з’явилися камені у нирках. Тож я ще й змушений був, окрім роботи, заїжджати у лікарню, щоби отримати в задницю ін’єкцію демеролу, що полегшувало біль.
Попри такий напружений графік, що більше Джобс занурювався в Apple, то більше він розумів, що не зможе лишити компанію. Коли у жовтні 1997 року на комп’ютерній виставці Майкла Дела запитали, що б він робив, якби опинився на місці Стіва Джобса, який тоді взявся керувати Apple, той відповів:
— Я би прикрив ту контору і віддав гроші акціонерам.
Джобс відповів Делу гарячим електронним листом: «Президентський статус передбачає відповідний рівень. Ви, схоже, його ще не досягли».
Стіву Джобсу подобалося збирати ворогів, це допомагало згуртовувати свою команду. Так було з IBM і Microsoft, і з такою само метою він вирішив використати й Dell. Якось Джобс зібрав разом своїх управлінців, щоби створити оптимальну систему виробництва та розповсюдження. Щоби допомогти собі у налаштуванні колективу, Джобс спеціально для тієї зустрічі роздрукував і повісив чимале фото Майкла Дела, на якому головний об’єкт сприймався наче крізь приціл.
— Ти нарвався. Тепер стережися, — налаштовував Джобс своїх колег на боротьбу з конкурентом.
Бажання створити потужну та довговічну компанію завжди додавало Джобсу енергії. У дванадцять років, коли влітку підробляв у Hewlett-Packard, він навчився, що правильно керована компанія може впровадити набагато більше інновацій, аніж одна людина, хай і дуже талановита.
— Я відкрив для себе, що інколи найкращою інновацією є власне сама компанія, той спосіб, яким вона управляється, — згадує Стівен Джобс. — Сама наука розбудови компанії є захоплива. Коли мені трапилася нагода повернутися до Apple, я усвідомив, що без компанії буду нічого не вартий. Ось чому я вирішив лишитися та відбудувати її.
Чи не варто було Apple більш активно надавати дозвіл використовувати свої операційні системи іншим виробникам комп’ютерів, так, як це робили у Microsoft із Windows? Це завжди було одним із найбільш суперечливих питань щодо Apple. Возняк від самого початку виступав саме за такий підхід.
— У нас була найкраща операційна система, — казав він, — але, щоби її отримати, покупцям треба було купувати й нашу машину за подвійною ціною. Це було помилкою. Нам потрібно було вирахувати вартість операційної системи і продавати її окремо.
Алан Кей, зірка «Ксерокс PARC», який прийшов у 1984 році в Apple як радник, також боровся за надання дозволу продавати програмне забезпечення Macintosh, зокрема операційну систему:
— Програмісти завжди мультиплатформні, бо ж хочеться працювати зі всім. Була велика битва з цього приводу, то була, ймовірно, найбільша битва, яку я програв ув Apple.
Білл Ґейтс, який більшість своїх статків заробив з того, що продавав операційні системи Microsoft, підштовхував Apple робити те саме у 1985-му, тоді як Джобса усунули. Ґейтс вірив, що навіть якщо Apple відбере у Microsoft деяких клієнтів своєю операційною системою, то його компанія все одно зможе непогано заробляти, створюючи версії своїх додаткових програм, скажімо Word чи Excel, для користувачів Macintosh і його клонів.
— Я всіляко намагався переконати їх, щоби вони дали дозвіл на використання своїх програм, — пригадує Ґейтс.
Він надіслав Скаллі офіційне звернення, в якому пояснював свою позицію. «Комп’ютерна промисловість досягла такого рівня, що Apple уже не зможе створити новий стандарт зі своїх технологій, без підтримки інших виробників персональних комп’ютерів, — йшлося у тому листі. — Задля розвитку сумісності програмного забезпечення Macintosh Apple має дати дозвіл на його використання трьом чи п’яти найпотужнішим виробникам комп’ютерів». Ґейтс не отримав відповіді, тож надіслав ще одного листа, в якому дав перелік компаній, які могли би зацікавитися використанням програм Macintosh. Те звернення закінчувалося такими словами: «Я в будь-якому випадку хочу допомогти з ліцензуванням. Будь ласка, зателефонуйте мені».