— Я промовив «О Господи» і відразу взяв його на роботу, — пригадував Джобс.
Ця «фішка» стала улюбленою відмітною характеристикою Мас OS X, і дизайнер вигадав також інерційне прокручування для мультисенсорних екранів (чудова можливість, у якій екран ще ковзає, коли ви вже закінчили зчитувати).
Досвід Джобса з NeXT приніс йому більше зрілості, але не додав м’якості. Він усе ще не мав номерів на своєму «Мерседесі» і паркувався на місцях для неповносправних осіб біля центрального входу в заклади, деколи займаючи навіть два місця. Це викликало багато жартів. Працівники виготовили знак, на якому було написано: «Паркуйся інакше», і хтось домалював знак «Мерседеса» на знак паркування для неповносправних.
Людям дозволялося, і їх навіть заохочували кидати Джобсу виклик, і він часто поважав їх за це. Але треба було бути готовим до його нападів і навіть укусів, допоки він переварює ідею.
— Ви ніколи не виграєте з ним спір одразу, але якось ви його таки виграєте, — говорив творчий молодий рекламіст Джеймс Вінсент, який працював з Лі Клоу. — Ви пропонуєте щось, і він проголошує: «Це дурна ідея», а потім за деякий час повертається і каже: «Ось що ми робитимемо». А вас так і пориває сказати: «Та ж я говорив це ще два тижні тому, але ти сказав, що це дурна ідея». Втім, ви не можете такого сказати. А натомість відповідаєте: «Це чудова ідея, зробімо це».
Працівники також мусили миритися з нераціональними і неправильними судженнями Джобса. Членам родини та колегам він, цілковито переконаний у власній правоті, любив оголошувати якийсь науковий історичний факт, не прив’язаний до реальності.
— Це могло бути щось, про що Джобс абсолютно нічого не знав, але з його божевільним стилем та цілковитою впевненістю він міг переконати навколишніх, що знає, про що говорить, — казав Ів, описуючи ту рису, як щось по-дивному миле.
Зі своєю уважністю до деталей Джобс часто звертав увагу на те, що пропустили б інші. Лі Клоу пригадував, як він показував Джобсу частини відеореклами і робив виправлення у місцях, на які вказував Джобс. Врешті Стів вибухнув тирадою, що, мовляв, реклама повністю зруйнована.
— Джобс вимагав, щоби ми вирізали два зайвих кадри — щось настільки швидке, що неможливо було помітити, — казав Клоу. — Але він хотів упевнитися, що картинка йшла саме тоді, коли вступала музика, і був таки правим.
Наставник Джобса в правлінні Apple — Ед Вулард — діставав Джобса два роки, щоби той забрав приставку перед назвою своєї посади. Але Джобс не лише відмовлявся повністю присвячувати себе директорській роботі, а й збивав з пантелику інших тим, що брав собі лише один долар річної зарплатні, не маючи жодної акції компанії.
— Я заробляю п’ятдесят центів за те, що приходжу, — любив жартувати він, — а інші п’ятдесят — за свою роботу.
Після його повернення у липні 1997 року ціна акції Apple підросла від 14 доларів до 102 на вершині розвитку Інтернету у 2000 році. Вулард благав його взяти собі хоч скромний акційний пакет.
— Не хочу, щоби люди, з якими я працюю в Apple, думали, що я повернувся, щоби розбагатіти, — відмовлявся Джобс.
Якби Стів прийняв той скромний пакет, згодом він вартував би 400 мільйонів. Натомість за той період він заробив 2 долари і 50 центів.
Головною ж причиною, чому Джобс не хотів знімати ту приставку, було те, що він не був упевненим у майбутньому Apple. Але з настанням 2000 року стало ясно, що Apple укріпила позиції, і це сталося дякуючи йому. Він пішов на довгу прогулянку з Лорін і обговорював те, що для інших було формальністю, але все ще мало значення для нього. Якщо він забере ту приставку, Apple стане базою для всіх речей, про які він коли-небудь мріяв, включно не лише з комп’ютерною продукцією Apple. І він вирішив це зробити.
Вулард був вражений і запропонував, щоби правління виділило Джобсу великий пакет акцій.
— Дозвольте мені бути з вами відвертим, — відповів Джобс. — Я б хотів краще мати літак. У нас саме народилася третя дитина. Я ж не люблю літати комерційними авіалініями, а хочу завезти свою родину на Гаваї. Коли я відправляюся на схід, то волію летіти з пілотами, яких знаю.
Він належав до тих, хто не терпів комерційних літаків і не любив чекати у терміналах, навіть до того, як у аеропортах посилився контроль. Член правління Ларі Елісон, чиїм літаком інколи користувався Джобс (Apple заплатила Елісону 102 тисячі доларів у 1999 році, щоби Джобс міг покористуватися його літаком), навіть не вагався.
— Враховуючи те, чого він досяг, ми повинні дати йому п’ять літаків! — говорив Елісон. — Це чудовий подарунок на подяку Стіву, який врятував Apple і нічого не взяв взамін.
І Вулард радісно пообіцяв виконати бажання Джобса і подарувати йому літак Gulfstream V. Він також запропонував Джобсу 14 мільйонів доларів у акціях. Джобс дав неочікувану відповідь: він забажав 20 мільйонів. Вулард був спантеличеним і дуже засмутився. Правління мало дозвіл від акціонерів лише на 14 мільйонів.
— Ти ж казав, що не хочеш нічого, і ми подарували тобі літак, якого ти хотів, — сказав Вулард.
— Досі я не наполягав на опціонах, — казав Джобс, — але ти сказав, що я можу отримати п’ять відсотків від компанії в акціях, і це те, що я зараз хочу.
Дивне напруження зависло у повітрі, хоча настрій у цей час мав бути святковим. Врешті-решт вони зійшлися на компромісі: 10 мільйонів акцій дали Джобсу у січні 2000 року, які начебто були інвестовані в 1997-му. Другу частину акцій мали виплатити у 2001 році. Гіршим було те, що з розвитком Інтернету ціна на акції почала падати. Враховуючи опціони, наприкінці 2001 року Джобс попросив поміняти його акції на пакет за нижчою балансовою вартістю. Боротьба за опціони ще довго переслідувала компанію. Та навіть якби Джобс не отримав прибутку від опціонів, він мав свій власний літак.
Не дивно, що Стівен переймався, як виглядатиме інтер’єр літака. З цим він визначався більше року. Він узяв літак Елісона за відправну точку і винайняв його дизайнерку. І вже скоро страшно дратував її. Скажімо, в літаку Елісона були дверцята між кабінами з однією кнопкою для відкривання та однією для закривання дверей. Джобс наполіг, щоб у його літаку був єдиний перемикач. Він не любив відполіровану сталь кнопок і замінив їх кнопками, виготовленими зі шліфованого металу. Та врешті-решт його літак став таким, як він хотів, і Джобсу це дуже подобалося.
— Я дивився на його літак і на свій, і все, що він змінив, — було на краще, — говорив Елісон.
У січні 2000 року на Macworld в Сан-Франциско Джобс представив нову операційну систему Мас OS X, у якій використовувалося деяке програмне забезпечення, котре купував Apple у NeXT три роки перед тим. Воно підходило туди, і це було не випадковістю, адже Джобс мав намір об’єднатися з Apple тоді, коли операційна система NeXT об’єднувалася з операційною системою Apple. Аві Теванян узяв ядро UNIX Mach від операційної системи NeXT і перетворив його на ядро операційки Мас OS X, яке стало відомим як Darwin. Воно пропонувало захищену пам’ять, покращену роботу в мережі і можливість виконувати кілька функцій водночас. Це було те, що потребував Macintosh, і те, що стане базою Мас OS X і в майбутньому. Деякі критики, включно з Біллом Ґейтсом, зауважили, що Apple не взяв операційну систему NeXT повністю. Певною мірою то було правдою, бо Apple не хотів приймати цілком нову систему, а натомість хотів розвинути ту, яка вже існувала. Прикладне програмне забезпечення, написане для старої системи Macintosh, було зазвичай сумісним з новим або ж легко під’єднувалося до нової системи. Відтак користувачі Мас OS X, які модернізували свої комп’ютери, помічали багато нових можливостей. А інтерфейс залишався практично таким самим.