Найбільше тому реченню плескали керівники рекордингових компаній, які сиділи на першому ряді. Там був і Даг Моріс, який розмістився поряд із Джиммі Айовайном, у своїй незмінній бейсбольній кепці. Був там і натовп з Warner Music. Едді К’ю, який відповідав за крамницю, прогнозував, що Apple продасть мільйон пісень за шість місяців. Натомість крамниця iTunes продала мільйон пісень за шість днів!
— Це запишуть в скрижалі історії, як відправну точку для музичної індустрії, — проголосив Джобс.
«Нас обскакали».
Таким був зміст короткого електронного листа, якого надіслав працівник Microsoft, відповідальний за розвиток Windows Джим Алчін о п’ятій вечора у той самий день, коли побачив крамницю iTunes. У листі було ще одне речення: «Як їм удалося переконати музичні компанії приєднатися до них?».
Пізніше того вечора відписав Девід Коул, який керував он-лайн бізнес-групою в Microsoft. «Коли Apple запровадить це й у Windows (а я думаю, вони не зроблять такої помилки і таки запровадять це у Windows), то нас і справді обскачуть». Він сказав, що команді Windows слід «вивести подібні рішення на ринок», додаючи, що «це потребуватиме більшої уваги до безперервної служби, яка викликає довіру у клієнтів, тобто те, чого в нас немає зараз». І, хоч Microsoft мав власний інтернет-сервіс (MSN), вони не використовували його для безперервної служби так, як це робила Apple.
Тоді сам Білл Ґейтс уклинився в розмову. Тема його листа: «Знову цей Джобс із Apple», — вказувала на його розгубленість.
— Властивість Стіва Джобса приділяти увагу кільком речам, які справді мали значення, наймати на роботу тих, хто розумівся в інтерфейсах, і продавати продукцію, наче це були революційні прилади, була чимось неймовірним, — казав він.
Він також дивувався, яким чином Джобс переконав музичні компанії продавати продукцію у своїй крамниці.
— Дивний випадок. Музичні компанії часто надають послуги, якими незручно користуватися клієнтам. А тут вони чомусь вирішили надати можливість Apple зробити щось досить непогане.
Ґейтс також дивувався тому, що досі ніхто не міг запропонувати таку послугу, щоби клієнти просто купували пісні, а не робили для цього місячну передплату. «Я не кажу, що ця дивна річ означає, що ми зробили погано. Втім, якщо ми і зробили це погано, то так само зробили Real, Pressplay, MusicNet і практично всі решта, — писав він. — Та зараз, уже коли Джобс це зробив, ми маємо рухатися швидше і вигадати щось таке, де інтерфейс і зберігання авторських прав такі ж хороші… Гадаю, нам потрібен план, щоби довести це, бо хоч Джобс і обійшов нас знову, але ми можемо швидко стрибнути і зробити все ще краще».
То було найбільше особисте зізнання: Microsoft знову обскакали, і вони знову намагатимуться наздогнати Apple, копіюючи його. Але як Sony, так і Microsoft не вдалося цього зробити. Навіть після того, коли Джобс показав як.
Натомість Apple продовжувала іти попереду Microsoft, як це і передбачав Коул: вони розробили програмне забезпечення iTunes для користувачів Windows. Цьому рішенню передувало багато внутрішніх дебатів. Спочатку Джобс та його команда мусили вирішити, чи вони хочуть, щоб iPod працював з комп’ютерами Windows. Одразу Джобс був проти.
— Коли iPod працював лише з Macintosh, наші комп’ютери продавалися навіть більше, ніж ми думали, — пригадував він.
Утім, проти Джобса виступили чотири керівники компанії: Шиллер, Рубінштайн, Робін і Фейдел. Той аргумент стосувався майбутнього Apple.
— Ми відчували, що мусили бути в музичному бізнесі, а не лише в бізнесі Macintosh, — говорив Шиллер.
Джобс завжди хотів, щоб Apple створила єдину утопію, чарівний сад, де програмне і технічне забезпечення та периферійні пристрої добре б працювали разом і створювали хороші враження у користувачів, і щоб успіх одного продукту повів за собою продажі супровідних. А зараз на нього тиснули, щоби він зробив так, аби його найкращий продукт працював із Windows, а це суперечило його характеру.
— Ми сварилися з цього приводу протягом кількох місяців, — пригадував Джобс. — Я був один проти всіх.
Якось він навіть оголосив, що клієнти Windows користуватимуться програвачами iPod лише «через мій труп». Та його команда продовжувала тиснути.
— Просто необхідно, щоб вони працювали з Windows, — говорив Фейдел.
— Якщо ви мені не доведете, що в цьому є комерційний сенс, я не погоджуся. — врешті сказав Джобс.
Таким чином він насправді відступав. Якщо відкласти бік емоції та догми, то можна було довести, що комерційно вигідно дозволити і користувачам Windows купувати програвачі iPod. Закликали експертів, розробили план дій, і кожен підсумував, що це принесе більше прибутків.
— Ми розробили таблицю, — розповідав Шиллер, — і у будь-якому випадку продажі Macintosh не перевищували продажів iPod.
Часом Джобс, попри свою репутацію, був готовий капітулювати, але він ніколи не міг поступитися ввічливо.
— Та пішли ви, — сказав він під час одного зібрання, де йому показали той аналіз. — Мене вже нудить від того, що я слухаю вас, козлів. Ідіть і робіть що собі хочете.
Залишалося інше питання: якщо Apple дозволить iPod бути сумісними з машинами Windows, то чи повинні вони також розробити версію iTunes як програмне забезпечення для керування музикою для користувачів Windows? Як завжди, Джобс був переконаний, що програмне та технічне забезпечення мають бути у комплекті. Враження користувачів залежали від того, щоб iPod працював синхронно з програмним забезпеченням iTunes на комп’ютері. Шиллер був проти.
— Я вважав це божевіллям, бо ми не робили програмного забезпечення для Windows, — пригадував він. — Але Стів продовжував сперечатися: «Якщо ми збираємося це робити, ми маємо робити це правильно».
Спочатку Шиллер перемагав. Apple вирішила дати можливість Ipod працювати з Windows, користуючись програмним забезпеченням з MusicMatch — сторонньої компанії. Однак програмне забезпечення було неефективним, і це підтримувало Джобсову точку зору. Тоді Apple почала намагатися виробляти iTunes для Windows. Згодом Джобс пригадував:
Щоб iPod запрацював із Windows, ми ввійшли в партнерство із компанією, яка мала автоматичний програвач, дали їм рецепт секретного соусу для підключення iPod, і вони зробили все погано. То було найгірше, що могло статися, бо ця інша компанія контролювала точку зору багатьох користувачів. Тому ми жили з цим поганим автоматичним програвачем десь півроку і лише потім нарешті прописали iTunes для Windows. Все-таки не потрібно більше нікому довіряти оцінки користувачів. Хтось, можливо, зі мною не погодиться, але я в цьому переконаний.
Підключення iTunes до Windows означало, що треба буде знову йти в усі музичні компанії, які уклали угоди з iTunes (беручи до уваги, що вони ставили свій підпис на документах через запевнення, що послуга надаватиметься лише невеликій кількості користувачів Macintosh), і знову вести перемовини. Особливо опиралися в Sony. Енді Лек уважав це черговою примхою Джобса — змінити умови після підписання угоди. Але іншим компаніям сподобалося, як крамниця iTunes працювала і розвивалася, і тому Sony довелося капітулювати.