Попри те, що Вінсент був британець і добре знайомий із рок-сленґом, він не зрозумів, що означав той вислів.
— Робити щось негідне за гроші, — пояснив Боно. — Ми вболіваємо за наших фанів. Схоже, що ми можемо образити їхні почуття до нас тією рекламою. А це неправильно. Звиняй, що змарнували ваш час.
Вінсент запитав, що має зробити Apple, щоби вони таки погодилися.
— Ми даємо вам найважливіше, що у нас є, — нашу музику, — сказав Боно. — А що ви нам даєте? Рекламу? Наші фани подумають, що то лиш для вас. Нам потрібно ще щось.
Вінсент відповів, що пропозиція ексклюзивної U2-версії iPod, а також домовленість щодо роялті, насправді багато чого важить.
— Це те найцінніше, що ми пропонуємо вам, — сказав він Боно.
Музикант був готовий відновити їхню угоду, тож Вінсент негайно зателефонував Джоні Айву, ще одному фану U2 (він уперше побачив їх на концерті в Ньюкаслі у 1983 році), та описав ситуацію. Потім він задзвонив Джобсу і запропонував, щоби Айв злітав у Дублін показати, як виглядатиме чорний iPod. Джобс погодився. Далі Вінсент знову зателефонував Боно й запитав, чи той був знайомий із Джоні Айвом, не знаючи, що вони зустрічалися раніше та були в дуже добрих стосунках.
— Чи знаю я Джоні Айва? — засміявся Боно. — Та я до нестями люблю того чувака. Я з ним — у вогонь і воду.
— Ого, це сильно, — відповів Вінсент. — А як щодо того, щоби прийняти його, щоби він міг показати, як класно виглядатиме ваш iPod?
— Я сам його заберу на своєму «Мазераті», — відповів Боно. — Він житиме у мене, ми з ним погуляємо пабами, і я накачаю його до чортиків.
Наступного дня Айв попрямував до Дубліна, а Вінсент мав заспокоїти Джобса, який і надалі вагався.
— Я не знаю, чи ми це правильно робимо, — казав він. — Ми ж не хочемо це робити для когось іще.
Він переймався, що створять прецедент, коли артисти отримують відсотки від кожного проданого iPod. Вінсент запевнив його, що угода з U2 буде унікальною.
— Джоні прибув до Дубліна, і я його поселив у своєму будиночку для гостей, у затишній місцині, над залізничними шляхами та з виглядом на море, — пригадує Боно. — Він показав мені той прекрасний чорний iPod із насичено червоним коліщам, і я сказав, що ми таки це зробимо.
Вони пішли у місцевий паб, обговорили ще деякі деталі і подзвонили Джобсу в Купертіно, щоби переконатися, чи він ще не передумав. Перед тим як остаточно прийняти угоду, Джобс якийсь час ще прискіпувався до питань з дизайну та кожної фінансової деталі. Це вразило Боно.
— Це зворушливо, що генеральний директор турбується про такі деталі, — сказав він.
Коли всі питання були закриті, Айв і Боно почали бенкетувати по-серйозному. Кожен із них почувався у пабі, як удома. Після кількох пінт вони вирішили задзвонити Вінсенту до Каліфорнії. Його не було вдома, тож Боно лишив для нього повідомлення на автовідповідачі, яке Вінсент ніколи не стирав.
— Сиджу я оце у безумному Дубліні з твоїм другом Джоні, — сказав Боно. — Ми обоє трішки п’яні, але дуже щасливі з чудовим iPod. Мені навіть не віриться, що таке існує і я його тримаю в руках. Дякую!
Джобс винайняв театр у Сан-Хосе для представлення телевізійної реклами та особливого iPod. Боно та Едж приєдналися до нього на сцені. У перший тиждень було продано 840 тисяч копій альбому, і він опинився на першій позиції хіт-параду Billboard. Боно згодом розповів пресі, що вони погодилися безоплатно взяти участь в тій рекламі, тому що «U2 так само отримає вигоду від реклами, як і Apple». А Джиммі Айовайн додав, що це також дозволить гурту достукатися до молодої аудиторії.
Виявилося, що асоціювати себе із комп’ютерною та електронною компанію — це найкращий спосіб для рок-гурту виглядати модно та прихилити до себе молодь. Боно пізніше розповідав, що не завжди співпраця зі спонсором є угодою з дияволом.
— Ну, давайте розберемося, — сказав він Ґреґу Коту, музичному критику з Chicago Tribune. — В цьому випадку «диявол» — це гурт творчих особистостей, набагато більш творчих, аніж чимало людей у рок-гуртах. В ролі соліста — Стів Джобс. Ці люди допомогли розробити найпрекрасніший, після електрогітари, мистецький прилад у музичній культурі. Це iPod.
Боно запропонував Джобсу ще одну угоду в 2006 році, цього разу для його кампанії Product Red, яка збирала кошти на боротьбу зі СНІДом в Африці. Джобс ніколи особливо не цікавився благодійництвом, але погодився зробити для ініціативи Боно спеціальний червоний iPod. Хоча загалом його це не дуже приваблювало. Він, скажімо, відмовлявся використовувати спеціальні знаки тієї кампанії — додавати після назви компанії (мала писатися великими літерами), як примітку, слово RED, ось так, наприклад: (APPLE)RED.
— Я не хочу Apple із примітками, — наполягав Джобс.
Боно відповідав:
— Але ж, Стіве, так ми показуємо нашу єдність у цьому проекті.
Бесіда, до того як вони домовилися відкласти на її на завтра, набула доволі гарячих форм — аж до стадії"пішовти…». Врешті Джобс поступився, начебто. Боно міг робити, що хотів, зі своєю рекламою, але Джобс за жодних умов не погоджувався ні на які «примітки» до назви компанії та нікотрого з її виробів. iPod промаркували таким чином: (PRODUCT)RED, але аж ніяк не (APPLE)RED.
— Стів може бути з перцем, — пригадує Боно, — але такі моменти зробили нас ближчими друзями, бо ж не багато в житті знайдеться людей, які здатні на такі жорсткі дискусії. Він дуже самовпевнений. Після наших шоу я спілкувався з ним, і він завжди мав свою думку.
Джобс із сім’єю час від часу відвідували Боно, його дружину та чотирьох дітей у їхньому будинку біля Ніцци, на Французькій Рив’єрі. У 2008 році, будучи у відпустці, Джобс винайняв човна та підплив майже до самого дому Боно. Вони любили посидіти разом за столом, Боно ставив гостю зразки пісень U2, що готувалися до нового альбому, який потім назвали No Line on The Horizon. Але, попри дружбу, домовлятися з Джобсом й j було важко. Вони попробували зробити спільно ще одну рекламу та спеціальний випуск пісні Get On Your Boots, але не зійшлися щодо умов. Коли Боно пошкодив спину у 2010-му і гурт змушений був скасувати тур, Пауел надіслала йому посилку, там були: DVD із виступом комедійного дуету Flight of The Concords, книжка Річарда Рістака «Мозок Моцарта. Пілот винищувача», мед з її пасіки та знеболювальна мазь. До того ліку Джобс також долучив записку: «Головний біль — найкращі ліки від болю в іншому місці. Як потребуватимеш швидкого зцілення, свисти».
Був один виконавець класичної музики, якого Джобс шанував і як людину, і як артиста: Йо-Йо Ма, різнобічний віртуоз, такий само солодкий та глибокий, як і звуки, що він створює на віолончелі. Вони вперше зустрілися у 1981 році, коли Джобс був на Аспенській конференції з дизайну, а Ма брав участь в Аспенському музичному фестивалі. Джобса завжди зачіпали за живе артисти, які звучали чисто, і він став фаном Ма. Стів запросив того зіграти на його весіллі, але Ма тоді був на гастролях за кордоном. Він завітав до будинку Джобса декількома роками пізніше. Ма сів у вітальні, витягнув свою віолончель Страдиварі 1733 року і заграв Баха.
— Це те, що я зіграв би на вашому весіллі, — сказав господарям Йо-Йо Ма.
Ось що йому відповів Джобс:
— Твоя гра — найсильніший аргумент, що я коли-небудь чув на підтримку існування Бога, бо я не вірю, що сама людина на таке здатна.
Коли Ма наступного разу навідався до Джобсів у гості, то навіть дозволив Ерін, донці Стіва, потримати свою дорогоцінну віолончель. На той час Джобс уже хворів на рак, тож він добився від Ма обіцянки, що той зіграє на його похороні.