— Я зробив презентацію, у якій ішлося про те, що у Disney немає лише п’ятнадцяти відсотків від усієї продукції Pixar. Тож це те, що ви отримуєте. Все решта — це ставка на майбутні фільми Pixar.
Айзнер зауважив, що Pixar справді була успішною компанією, але це не триватиме довго.
— Я показав історію режисерів і продюсерів, які виробляли певну кількість хітів підряд, але потім вони провалилися. Так сталося зі Спілбергом, Волтом Диснеєм, з усіма.
Щоби ця угода стала вигідною, як він підрахував, потрібно, щоби кожен наступний фільм Pixar збирав 1,3 мільярда доларів.
— Стів просто божеволів через те, що я знаю про це, — пізніше згадував він.
Після того як Айзнер вийшов, Айґер спростував кожен пункт його заперечень.
— Дозвольте мені сказати, що не так з тією презентацією, — розпочав він.
Правління, вислухавши їх обох, затвердило угоду, запропоновану Айґером.
Затим Айґер вилетів до Емерівіля, щоби зустрітися з Джобсом і оголосити про угоду працівникам Pixar. Але перед тим Джобс мав збори з Ласетером і Кетмулом.
— Якщо хтось із вас у чомусь сумнівається, я подякую їм і скажу, що все закінчено.
Та він не був цілком щирим. Тоді це зробити вже було майже неможливо. Той жест швидше був проявом увічливості.
— Все нормально, — сказав Ласетер. — Зробімо це.
Кетмул погодився. Вони всі обійнялися, і Джобс навіть просльозився.
Потім усі зібралися в атріумі.
— Disney купує Pixar, — оголосив Джобс.
Дехто заплакав, але після того, як Джобс пояснив умови угоди, працівники почали усвідомлювати, що у деякій мірі це була купівля навпаки. Кетмул стане керівником мультиплікації Disney, Ласетер — головним творчим директором. Врешті-решт усі тішилися такій угоді. Айґер стояв трохи осторонь, і Джобс запросив його підійти до центру сцени. Коли він заговорив про особливість культури в Pixar і наскільки студії Disney потрібно було виховувати її й учитися цьому, натовп почав аплодувати.
— Моєю метою завжди було створювати не лише чудову продукцію, а й чудові компанії, — згодом говорив Джобс. — Волт Дисней робив це також. І позаяк ми зробили це злиття, то залишили Pixar чудовою компанією і допомогли Disney також стати такою ж.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТИЙ
МАCINTOSH ДВАДЦЯТЬ ПЕРШОГО СТОЛІТТЯ
Виділяючи Apple
З моменту представлення iMac у 1998 році Джобс і Джоні Айв зробили привабливий дизайн візитною карткою всіх комп’ютерів Apple. Там були і ноутбуки, які виглядали, наче мандаринові молюски, і професійні настільні комп’ютери, які нагадували дзенівський крижаний куб. Як і штани-кльош у найглибших закутках вашої шафи, деякі з цих моделей виглядали краще на момент випуску, ніж у ретроспективі, й у них можна побачити любов до дизайну, яка була подеколи трохи надмірною. Але вони виділили Apple і забезпечили компанії вибухи реклами, яких вона потребувала, щоби вижити в світі Windows.
PowerMac G4 Cube, який вийшов у 2000-му, був настільки привабливим, що навіть потрапив до Нью-Йоркського музею сучасного мистецтва. Досконалий куб об’ємом у 132 кубічних сантиметри був абсолютним виявом естетики Джобса. Вишуканість походила від мінімалізму. Жодні кнопки не спотворювали поверхню. Там не було лотка для диска — лише тонка щілина. А також, як і в оригінальному Macintosh, — ніякого вентилятора. Чистий дзен.
— Коли ти бачиш щось настільки продумане зовні, то кажеш: «Ого, воно має бути насправді продуманим зсередини», — розповідав Джобс часопису NewsWeek. — Ми прогресуємо, усуваючи якісь деталі, забираючи зайве.
G4 Cube був майже розкішним у своїй відсутності показної розкоші, і він був потужним. Проте успіху не досягнув. Пристрій розробляли як настільний комп’ютер високого класу, але Джобс хотів продукувати його — як і майже кожен інший продукт — для масового ринку. Врешті-решт «куб» не підійшов жодній з аудиторій. Професіонали, які працювали з комп’ютером щодня, не шукали ювелірної скульптури собі на стіл, а споживачі масового ринку не хотіли платити вдвічі більше, ніж заплатили би за простий неоригінальний комп’ютер. Джобс планував, що Apple продаватиме 200 тисяч «кубів» у квартал. У перший квартал продалася половина з цього. У наступний — менше тридцяти тисяч комп’ютерів. Джобс згодом визнав, що він перестарався з дизайном і завищив ціну на «куб», так само, як колись на комп’ютер NeXT. Але крок за кроком він засвоював свої уроки. Розробляючи такі прилади, як iPod, Джобс контролював витрати та йшов на необхідні компроміси, щоби продукти були запущені в потрібні терміни й у рамках запланованого бюджету.
Частково через погані продажі «кубів» статистика прибутків Apple у вересні 2000-го розчарувала. Це припало саме на той час, коли технобум почав утихомирюватися і ринок освітніх послуг компанії Apple зменшувався. Ціна на акції, яка трималася вище 60 доларів, впала на 50 % за один день і до початку грудня вже була нижче 15 доларів.
Та нічого з цього не зупинило Джобса — він продовжував створювати самобутній, навіть відволікаючий новий дизайн. Коли пласкі екрани стали комерційно життєздатними, він вирішив, що пора замінити iMac, напівпрозорий настільний комп’ютер, який виглядав так, неначе прийшов у цей світ із мультфільму «Сім’я Джетсон». Айв зробив модель, яка була в якомусь сенсі умовною — «нутрощі» комп’ютера кріпилися до задньої стінки плаского екрану. Джобсу це не сподобалося. За своїм звичаєм — чи то в Pixar, чи то в Apple — Стів різко натиснув на гальма, щоби ще раз усе це обдумати. Йому здавалося, що такій розробці трохи бракує чистоти.
— Навіщо тут той плаский екран, якщо ти поначіпляєш це все ззаду? — запитав він Айва. — Кожен елемент має бути самим собою.
Того дня Джобс поїхав додому рано, щоб обміркувати проблему, а тоді подзвонив Айв, щоби той приїхав до нього. Вони пішли в сад, який дружина Джобса засіяла великою кількістю соняшників.
— Щороку я роблю щось божевільне з садом, і того року там була ціла купа соняшників, із соняшниковою хатинкою для дітей, — пригадувала вона. — Джоні та Стів розбиралися зі своєю дизайнерською проблемою, а тоді Джоні запитав: «А що, коли екран буде відділений від бази, як соняшник?». Він дуже захопився цим і почав креслити ескіз.
Айв любив, щоби його дизайни передавали якесь значення, й усвідомив, що форма соняшника повідомлятиме, що плаский екран був настільки легким і чутливим, що міг тягнутися до сонця.
У новому дизайні Айва екран Macintosh був прикріплений до рухливої хромованої «шиї», тож він виглядав не лише наче соняшник, але також як товстощока лампа Luxo. Комп’ютер насправді нагадував грайливу особистість Люксо-старшого із першої мультиплікаційної короткометражки, яку Джон Ласетер створив у Pixar. Apple відкрила чимало патентів на цей дизайн, більшість із яких була записана на ім’я Айва, проте в одному з них, на «комп’ютерну систему, яка має рухливе кріплення до плоскопанельного екрану», Джобс записав себе як основного винахідника.
Часом здається, що деякі дизайни Apple Macintosh занадто милі. Але інші виробники комп’ютерів удалися до іншої крайності. Це індустрія, у якій має бути хоч якась інновація, але замість того нею заправляли типові дешеві коробки. Після декількох непродуманих спроб пофарбувати ті коробки в блакитний колір чи випробувати нові форми, такі компанії, як Dell, Compaq і HP, перетворили комп’ютери на масовий товар, передавши виробництво підрядникам і поставивши конкурентоспроможну ціну. Зі своїми сміливими дизайнами і новаторськими додатками, як то iTunes та iMovie, Apple була єдиним місцем, де все ще існували інновації.