— Я пробув там три місяці. Жив у гуртожитку, — згадує він. — Рубі та ще дехто мали сумніви, а ми зі Стівом вірили, що анодований алюміній вартий наших зусиль.
Далі настав час скла.
— Після роботи з металом я глянув на Джоні і сказав, що нам потрібно «приборкати» скло, — розповів Джобс.
Спеціально для магазинів Apple вони встановили величезні вікна і скляні сходи. Для iPhone спершу планували виготовити пластико-вий екран — як було з iPod. Та Джобс уважав, що куди елегантніше й реалістичніше зробити дисплей скляним. Так почалися пошуки міцного скла, тривкого до подряпин.
Для цього планували відправитися в Азію, звідки колись привезли сходи для магазинів. Але один зі знайомих Джобса, Джон Сілі Браун, котрий уходив у раду директорів компанії Coming Glassy північній частині штату Нью-Йорк, сказав, що варто поспілкуватися з її молодим і завзятим виконавчим директором Венделом Віксом. Тож Стів зателефонував до компанії і попрохав з’єднати його з Віксом. Асистент запропонував залишити повідомлення. «Ні. Я — Стів Джобс, — відповів він. — З’єднайте мене». Асистент відмовився. Джобс зв’язався з Брауном і поскаржився, що наразився на «типове для східного узбережжя лайно». Коли до Вікса дійшла чутка, він одразу зателефонував до Apple і попросив з’єднати з Джобсом. Але йому у відповідь запропонували викласти питання письмово й вислати його факсом. Щоби згладити ситуацію, Стів запросив Вікса відвідати Купертіно.
Джобс описав, який вид скла цікавить Apple. Вікс розповів, що компанія Corning розробила хімічний процес обміну ще в 1960-х і виготовила так зване «скло горили». Воно було надзвичайно міцним, але їм так і не вдалося знайти ринок збуту, тому компанія перестала його виробляти. Джобс засумнівався, чи той вид скла насправді те, що йому треба, і почав пояснювати Віксу, як саме виготовляють скло. Вікс онімів, бо він розумівся куди більше за Джобса в даній царині. «Ти можеш помовчати? — перебив Вікс. — А я розкажу тобі трохи про науку». Джобс замовк. Вікс підійшов до білої дошки і дав Стіву невеликий урок з хімії, розказав про іонообмінний процес, завдяки якому відбувається стиснення шару на поверхні скла. Це змусило Джобса змінити свою думку, і він сказав, що хоче стільки «скла горили», скільки Corning може виготовити за шість місяців. «У нас немає потужностей, — відповів Вікс. — Сьогодні жоден із наших заводів не виготовляє скла».
«Не переймайся», — заспокоїв його Стів. Це приголомшило Вікса. Він був веселим і впевненим у собі чоловіком, але не знав про Джобсовий ефект викривлення реальності. Вікс відповів, що хибна впевненість не переборе інженерних труднощів. Але це була звична для Джобса поведінка. Він дивився на Вікса не кліпаючи. «Так, ви можете це зробити, — сказав Стів. — Ставайте до роботи. Ви можете».
Коли Вікс закінчив переповідати історію, похитав головою від подиву.
— Ми зробили це за шість місяців, — сказав він. — Ми виготовили скло, якого ніколи раніше не виготовляли.
Завод у Гаррісбурзі, в штаті Кентуккі, який випускав рідкокристалічні дисплеї, майже повністю перейшов на цілодобове виробництво скла.
— Ми кинули на це наших найкращих інженерів і науковців, і все вийшло, — сказав Вікс.
У просторому Віксовому офісі є лише один спогад у рамці — повідомлення Джобса, яке він надіслав у день, коли вийшов iPhone: «Ми б не впоралися без вас».
У багатьох важливих проектах, як-от у першому епізоді «Історії іграшок» та відкритті мережі магазинів Apple, Джобс робив паузу перед закінченням і все ретельно перевіряв. Так само він зробив і з дизайном iPhone. У первинному дизайні було задумано вставити скляний екран в алюмінієвий корпус. Одного понеділкового ранку Джобс зазирнув до Айва. «Я не стулив очей минулої ночі, — сказав він. — Тому що зрозумів: він мені не подобається». Це був найважливіший продукт компанії після першого комп’ютера Macintosh, і він йому, бачте, не подобався. Айв, до свого жаху, зрозумів, що Джобс мав рацію:
— Пам’ятаю, як соромно мені стало, що він мусив висловити свої міркування.
Проблема полягала в тому, що вони прагнули сконцентрувати всю увагу на дисплеї iPhone, а насправді вийшло, що корпус суперничав із екраном. Увесь телефон здавався занадто маскулинним, раціональним, механічним. «Хлопці, ви вбили себе, працюючи над цим дизайном дев’ять місяців, але ми його переробимо, — сказав Стів команді Айва. — Ми працюватимемо ночами й на вихідні. Також можемо видати пістолети, щоби ви нас пристрілили просто зараз». Команда не протестувала. Вони погодилися з Джобсовим рішенням.
— Цей момент в Apple я згадую з найбільшою гордістю, — сказав Стів.
Відповідно до нового дизайну тонкий корпус із нержавіючої сталі з жолобком мав дозволити дисплею зі «склу горили» доходити майже до країв. Кожна деталь «грала» з екраном. Новий вигляд був строгим, але водночас привітним. Його хотілося пестити. Це також означало, що треба переробляти монтажну плату, антену і розташування процесора всередині, але Джобс лише підганяв зміни.
— В інших компаніях виставили б на продаж те, що вже зроблено, — сказав Фейдел, — Але в нашій — натиснули на кнопку й почали все заново.
Однією з відмінностей дизайну, котра відображала не лише Джобсовий перфекціонізм, а й його жагу контролю, було те, що прилад дуже щільно складений докупи. Корпус неможливо було відкрити, навіть щоби змінити батарею. Як і з найпершим Macintosh, Стів не хотів, щоби люди длубалися всередині. До речі, коли в 2011-му в Apple дізналися, що в деяких сервісних центрах, котрі не належали до мережі компанії, відкривають корпуси мобільників iPhone 4, замінили малесенькі гвинтики на зламостійкі шурупчики Pentalobe. Їх неможливо викрутити викрутками, доступними в продажу. Оскільки iPhone не мав змінної батареї, то його можна було зробити набагато тоншим. А для Джобса тонший означав кращий.
— Він завжди казав, що тонке — прекрасне, — розповів Тім Кук.
— Це помітно по всій продукції. У нас найтонший ноутбук, найтонший смартфон. Ми також випустили тонкий iPad, а згодом зробили його ще тоншим.
Коли надійшов час запустити iPhone, Джобс, як зазвичай, подарував часописові попередній огляд. Він зателефонував Джону Г’юї, головному редактору Time Inc., й одразу почав із кульмінації: «Це найкраща річ з усього, що ми будь-коли випускали». Він хотів надати Time ексклюзив, «але оскільки в Time нема нікого достатньо розумного, щоби достойно написати про це, я віддам інформацію комусь іншому». Та Г’юї познайомив його з Левом Ґросманом, тямущим у технологіях журналістом (і романістом). У своїй статті Ґросман вдало підмітив, що в iPhone насправді було небагато нових характеристик, вони просто були вдосконалені. «А це важливо. Коли наші пристрої не працюють, ми переважно звинувачуємо самих себе або в тупості, або в тому, що не прочитали інструкцію, або що в нас занадто товсті пальці… Коли наші пристрої зламані, ми теж почуваємося зламаними. І коли хтось їх нам поремонтує, нам стає краще», — йшлося в статті.
У січні 2007 року на відкриття, що відбулося в Сан-Франциско, Джобс запросив Енді Герцфельда, Білла Еткінсона, Стіва Возняка й команду Macintosh 1984 року — так само, як на запуск iMac. З усіх презентацій ця, мабуть, була найкращою. «Час від часу з’являється продукт, котрий змінює все», — почав Стів. Він послався на два попередні приклади: перший Macintosh, який «змінив усю комп’ютерну індустрію», і перший iPod, який «змінив усю музичну індустрію». Потім він плавно підвів до продукту, що збирався запустити: «Сьогодні ми представляємо три революційні продукти цього класу. Перший — це широкоекранний iPod із сенсорним контролем. Другий — революційний мобільний телефон. Третій — неперевершений пристрій для спілкування в Інтернеті». Він ще раз повторив список, а тоді запитав: «Ви зрозуміли? Це не окремі пристрої, а один, і називається він iPhone».