Засідання правління мало відбутися за кілька днів після його повернення, і Джобс здивував усіх тим, що з’явився на засіданні. Він неквапно ввійшов до зали і пробув там більшу частину часу. На початку червня він проводив збори в своєму будинку, а в кінці місяця вповні став до роботи у компанії.
Чи зараз, після того як зіткнувся зі смертю, він буде м’якішим? Його колеги швидко отримали відповідь на це запитання. У перший же день по поверненню Джобс перелякав колег своєю істерикою. Він просто розносив людей, яких не бачив півроку, розривав маркетингові плани і вилаяв працю кількох людей, чию роботу він уважав мотлохом. Але його слова, промовлені до кількох друзів того вечора, говорили самі за себе.
— Я пречудово провів сьогодні час, — сказав він. — Аж не віриться, що почуваюся так творчо і що настільки ж почувається вся команда.
Кук це проковтнув.
— Я ніколи не бачив, щоби Стів утримувався від висловлювання своєї точки зору чи своєї пристрасті, — говорив він. — Але все було добре.
Друзі зауважували, що в Джобса залишилася його сварливість. У період його видужання він підписався на кабельне телебачення від компанії Comcast і якось зателефонував Враяну Робертсу, який управляв тією компанією.
— Я думав, що він телефонує, щоби сказати щось хороше, — пригадував Робертс. — Натомість він сказав: «Це повна дурня».
Але Енді Герцфельд помітив, що, попри свою грубість, Джобс став відкритішим.
— Раніше, коли у нього просили про якусь послугу, він міг учинити цілком протилежно, — говорив Герцфельд. — Такою була зіпсованість його натури. А зараз він справді намагався допомогти.
Його повернення до публіки відбулося 9 вересня, під час щорічної музичної події, яку компанія проводила щоосені. Йому аплодували навстоячки протягом хвилини, а потім Джобс почав говорити незвично особисті речі і згадав, що отримав донорську печінку.
— Я не стояв би тут, якби не така щедрість, — сказав він. — Сподіваюся, що ми всі можемо бути такими щедрими і підписатися на донорство наших органів після смерті.
Після тріумфуючих вигуків — «Я на ногах, я повертаюся в Apple, я обожнюю кожен прожитий день» — він представив нову лінію пристроїв iPod Nano з відеокамерами, у дев’яти різних кольорах, вироблених з анодованого алюмінію.
До початку 2010 року Джобс набрав більше сили і занурився знову в роботу. Той рік стане одним із його найпродуктивніших років у Apple. Він два рази поспіль довго був удома після запусків двох головних гравців цифрової стратегії компанії: iPod і iPhone. Зараз він переключився на створення третього.
РОЗДІЛ ТРИДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
iPAD
Початок нової ери
Ще в 2002 році Джобса дратував майкрософтівський інженер, який постійно вихваляв програму для планшетного комп’ютера, що дозволяла користувачам вносити інформацію через монітор за допомогою стилоса чи ручки. Того року декілька розробників випустили персональні планшетні комп’ютери з тією програмою, але жоден не відзначився в історії. Джобс дуже хотів показати, як це робити правильно — без стилоса! — але коли побачив мультисенсорні технології, які розробляла компанія Apple, то вирішив, що слід спершу використати їх на iPhone.
На той момент ідея планшетного комп’ютера обговорювалася всередині колективу, який працював над розробкою комплектуючих до Macintosh.
— Ми не плануємо робити таблетки, — виголосив Джобс в інтерв’ю Волту Мосберґу в травні 2003 року. — Як виявляється, люди хочуть мати клавіатуру. Таблетки подобаються багатим хлопцям, у яких уже вдосталь інших персональних комп’ютерів і пристроїв.
Як і у випадку з його висловлюванням щодо «гормонального дисбалансу», це було сказано, щоби ввести людей в оману; на більшості щорічних зустрічей для сотні топ-менеджерів компанії таблетка була одним із проектів, які обговорювалися і були заплановані для виготовлення в майбутньому.
— Ми хизувалися цією ідеєю на багатьох таких зустрічах, оскільки Стів ніколи не втрачав бажання випустити таблетку, — розповідав Філ Шиллер.
Проект планшетного комп’ютера отримав широкого розголосу в 2007 році, коли Джобс обдумував ідеї дешевого нетбука. Одного понеділка під час мозкового штурму команди директорів Айв запитав, навіщо причіпляти відкидну клавіатуру до екрану; то було дорого й незручно. Розмістіть клавіатуру на екрані, використовуючи мультисенсорний інтерфейс, запропонував він. Джобс погодився. Тож ресурси були спрямовані на те, щоби прискорити розвиток проекту планшетного комп’ютера замість розробки нетбука.
Процес був запущений тим, що Джобс і Айв визначилися з правильним розміром екрану. Перед ними було двадцять моделей — усі прямокутники із заокругленими краями, звісно, — і лише трішки відрізнялися за розміром і співвідношенням сторін. Айв розклав їх на столі в дизайнерській студії, а пополудні вони знімали оксамитове покривало, під якими були заховані моделі, і бавилися ними.
— Так ми вирішили, яким буде розмір екрану, — сказав Айв.
Як завше, Джобс наполягав на найбільшій можливій простоті. Для цього потрібно було визначитися з тим, що було необхідно цьому пристрою. Відповідь: екран. Тож основними принципом роботи стало те, що кожна деталь має створюватися відповідно до екрану.
— Як ми можемо зробити так, щоби там не було цілої купи штук і кнопок, які будуть відволікати від екрану? — запитав Айв. На кожному кроці Джобс наполягав, щоби щось забирали і спрощували.
У якийсь момент Джобс подивився на модель і був трохи не задоволеним. Вона не виглядала достатньо буденною і товариською, щоби просто підхопити її у руки й понести з собою. Айв приставив свого пальця, так би мовити, до проблеми: треба було, щоб із першого погляду на таблетку ставало зрозуміло, що її можна взяти однією рукою. Кутики мали бути трішки заокругленими, щоби людина відчувала, що може просто підхопити її, замість того щоб обережно брати в руки. Це означало, що потрібно було розробити такий дизайн, щоби необхідні порти підключення і кнопки були відбортованими достатньо тонко, аби легко ховатися всередині.
Якщо ви звертали увагу на патенти, то могли би зауважити один під номером D504889, на який Apple подала заявку в березні 2004 року і який був задокументований чотирнадцять місяців по тому.
Серед винахідників значаться Джобс та Айв. У тій заявці містилися ескізи прямокутної електронної таблетки із заокругленими краями, яка виглядала точно так, як згодом iPad. Між ескізами був один, на якому чоловік буденно тримав пристрій лівою рукою, а правим указівним пальцем торкався екрану.
Оскільки комп’ютери Macintosh використовували мікросхеми Intel, Джобс спершу планував використовувати в iPad низьковольтні чипи Atom, які Intel саме розробляла. Пол Отелліні, генеральний директор компанії Intel, наполягав, щоби вони разом працювали над дизайном, і Джобс мав схильність йому довіряти. Його компанія виготовляла найшвидші процесори в світі. Але Intel звик виготовляти процесори для пристроїв, які під’єднувалися до стіни, а не для таких, які могли працювати на батарейках. Тоні Фейдел активно наполягав на тому, щоби використовувати апаратні платформи ARM, що було простіше й потребувало менше енергії. Apple давно вже була партнером ARM, і чипи з використанням їх апаратних платформ були в оригінальному iPhone. Фейдел заручився підтримкою інших інженерів і довів, що можливо протистояти Джобсові й таки настояти на своєму.