Відразу ж після святкової презентації iPad у лютому 2010 року Джобс відправився до Нью-Йорка, щоби зустрітися з керівниками журналістського бізнесу. За два дні він побачився із Рупертом Мердоком, його сином Джеймсом і керівництвом їхнього Wall Street Journal, Артуром Зальцберґером-молодшим і головними управлінцями New York Times; керівництвом Time, Fortune та інших часописів корпорації Time Inc.
— Я б хотів допомогти розвитку високоякісної журналістики, — сказав він згодом. — Ми не можемо залежати від новин, які публікують блоґґери. Нам потрібні справжні репортажі та редакторський нагляд більше ніж будь-коли. Тож я б волів знайти спосіб допомогти людям створювати цифрові продукти, де би вони могли насправді заробляти гроші.
Оскільки йому вдалося змусити людей платити за музику, він також сподівався, що зможе зробити те саме з журналістикою.
Однак видавці ставилися обережно до його комунікаційної стратегії. Це означало, що вони муситимуть віддавати 30 % свого прибутку компанії Apple, але не це було найбільшою проблемою. Що важливіше, видавці боялися, що в його системі вони більше не матимуть прямих контактів зі своїми передплатниками; в них не буде електронних адрес, номерів кредитних карток, щоби виставляти передплатникам рахунок, не буде можливості спілкуватися з ними й представляти їм свої нові продукти. Замість того Apple володітиме покупцями, виставлятиме їм рахунки й матиме їхню інформацію в своїй базі даних. І, через свою політику конфіденційності, Apple не ділитиметься цією інформацію без недвозначної згоди покупця.
Джобса особливо цікавило підписання угоди з New York Times, оскільки це, на його думку, була чудова газета, яка перебувала під загрозою зникнення, позаяк не знайшла способів збирати оплату за цифровий контент.
— Я собі вирішив, що одним із моїх особистих проектів цього року буде спроба допомогти газеті Times — незалежно від того, хочуть вони того, чи ні, — сказав він мені на початку 2010 року. — Я вважаю, що важливо для країни, щоби вони змогли зрозуміти це.
Під час своєї подорожі до Нью-Йорка він пообідав із п ’ятдесятьма представниками головного управління Times у приватній їдальні азійського ресторану Pranna, розташованій у підвалі. (Він замовив смузі з манго й просту веганську пасту, попри те, що ні першого, ні другого не було в меню). Там він показав iPad і пояснив, наскільки важливо знайти скромну цінову позначку на цифровий контент, яка могла би бути прийнятною для споживачів. Він намалював табличку можливих цін і об’ємів.
Скільки читачів у них було б, якби Times була безкоштовною? Вони знали відповідь для цієї крайньої комірчини на таблиці, оскільки вже віддавали газету безкоштовно в мережі й мали приблизно двадцять мільйонів постійних відвідувачів. А якби вони зробили газету насправді дуже дорогою? У них була інформація й про це — вони брали з передплатників паперової версії газети понад 300 доларів на рік, і цих передплатників було приблизно один мільйон.
— Вам слід зосередитися на серединній позначці, що рівнозначно приблизно десятьом мільйонам цифрових передплатників, — сказав їм Джобс. — І це означає, що оплата за цифрову версію має бути насправді дуже низькою і простою, виконуватися в один клік і не перевищувати п’яти доларів на місяць.
Один із керівників Times, який відповідав за розповсюдження, став наполягати, що газета повинна мати електронні адреси та інформацію по кредитних картках усіх своїх передплатників, навіть якщо вони переплачували її через App Store. На що Джобс відповів, що Apple не дасть газеті цього. Це розізлило того керівника. Це немислимо, сказав він, щоби Times не мала всієї цієї інформації.
— Що ж, ви можете попросити їх надати її вам, але якщо вони добровільно не зроблять цього, не звинувачуйте мене, — сказав Джобс. — Якщо вам це не подобається, не користуйтеся нашими послугами. Не я втягнув вас у цей затор. Ви самі провели останніх п’ять років, роздаючи свою газету безкоштовно в он-лайні й не збираючи нічиєї інформації по кредитках.
Джобс також зустрівся особисто з Артуром Зальцберґером-молодшим.
— Він хороший чоловік і справді пишається своєю новобудовою, і він справді того вартий, — сказав згодом Джобс. — Я спілкувався з ним про те, що, на мою думку, йому варто зробити, але нічого з того не вийшло.
Потрібно було, щоби минув ще рік, але в квітні 2011-го Times почала брати плату за своє електронне видання й продавати деякі передплати через Apple, погодившись із політикою, встановленою Джобсом. Щоправда, керівництво газети вирішило, що слід брати плату приблизно в чотири рази більше за ті 5 доларів, які запропонував Джобс.
У будинку Time-Life редактор Time Рік Стенґел виконував роль господаря. Джобсу подобався Стенґел, який зібрав талановиту команду, очолювану Джошем Квіттенером, щоби створювати стабільну iPad-версію часопису щотижня. Але він був засмучений, коли побачив Енді Сервера із Fortune, оскільки досі злився на те, що Fortune два роки тому розголосила подробиці його здоров’я і проблеми з акціями.
— Ви вдарили мене тоді, коли я лежав, — сказав він.
Найбільша проблема Time Inc. була такою ж, як у Times: компанія, яка випускала часописи, не хотіла, щоби Apple володіла її передплатниками й не давала змоги виставляти їм рахунок. Time Inc. хотіла створювати програми, які спрямовуватимуть читачів на їхній власний веб-сайт, щоби придбати там передплату. Apple відмовилася. Коли Time та інші часописи посилали програми, які робили це, їм відмовляли в праві бути розміщеними в Арр Store.
Джобс намагався вести переговори особисто з виконавчим директором Time Warner Inc. Джефом Бюкісом, підкованим прагматиком без усілякої вдаваної чарівності. Вони домовилися одне з одним декілька років тому щодо прав на відео для iPod Touch, навіть попри те, що Джобс не спромігся переконати його підписати угоду на ексклюзивні права розповсюджувати контент НВО (Home Box Office — американський кабельний телевізійний канал. — Прим, пер.), яка передбачала право показувати фільми відразу після їх виходу, Стів захоплювався прямотою та рішучістю Бюкіса. Зі свого боку, Бюкіс поважав здатність Джобса бути водночас стратегічним мислителем і майстром найдрібніших деталей.
— Стів із легкістю може перейти від усеосяжних принципів до деталей, — сказав він.
Коли Джобс зателефонував Бюкісу з приводу вкладення угоди щодо часописів Time Inc. для iPad, він почав зі слів, що видавнича справа — «відстій», що «насправді ніхто не хоче ваших журналів» і що Apple пропонує прекрасну можливість продавати цифрові передплати, але «ваші хлопці не в’їжджають». Бюкіс не погодився з жодною із цих передумов. Він сказав, що радий буде, якщо Apple продаватиме цифрові передплати на Time Inc. Бажання Apple забирати 30 % прибутку не було для нього проблемою.
— Я тобі кажу, якщо ти продаси переплату для нас, можеш забирати собі тридцять відсотків, — сказав йому Бюкіс.
— Що ж, ми з вами зайшли далі, ніж заходили з будь-ким іншим, — відповів Джобс.
— У мене лише одне запитання, — продовжував Бюкіс. — Якщо ти продаєш передплату на мій часопис і я даю тобі тридцять відсотків прибутку, кому належить інформація про передплатників — тобі чи мені?
— Я не можу розкривати дані передплатників через політику конфіденційності Apple, — відповів Джобс.