— Ті, хто потребує порно, може купити Android».
Це спричинило епістолярну полеміку з Раяном Тейтом, редактором Valleywag, сайту технічних пліток. Якось увечері, потягуючи через соломинку коктейль, Тейт надіслав електронного листа Джобсу, описуючи жорсткий контроль Apple, через який усе, що потрапляло на мобільні пристрої, мало проходити перевірку. «Якби Ділану зараз було двадцять, що би він думав про вашу компанію? — питав Тейт. — Чи подумав би він, що iPad має хоча б найменший стосунок до якоїсь там революції? Революція — це про свободу».
На подив Тейта, за декілька годин Джобс відповів. «Так, — писав він, — свобода від програм, що крадуть вашу особисту інформацію. Свобода від програм, що просто марнують ресурси вашого пристрою. Свобода від порно. Саме так, свобода. Часи міняються, і деякі PC-традиціоналісти відчувають, що їхній світ поступово зникає. Так і є».
У своєму наступному листі Тейт поділився деякими думками щодо Flash і низки інших тем, а потім повернувся до питання цензури: «А ще, знаєте що? Я не хочу «свободи від порно»! Із ним усе гаразд! І, думаю, моя дружина зі мною погодиться».
«Можливо, вас непокоїтиме порно більше, коли ви матимете дітей, — відповів Джобс. — І це не про свободу, це про намагання Apple робити правильні речі для своїх користувачів. До речі, а що такого видатного зробили ви? Ви щось робите чи лише критикуєте роботу інших і знеохочуєте їх і далі щось робити?»
Тейт був вражений.
«Рідко коли президент компанії буде сам на сам спілкуватися з одним зі своїх клієнтів в такому дусі, — написав він. — Джобс заслуговує на повагу, принаймні, за те, що зруйнував зразок типового американського директора, і не лише тому, що його компанія виробляє настільки класні прилади: Джобс не тільки збудував, а потім відбудував свою компанію навколо кількох дуже сильних ідей цифрового життя, але він не боїться захищати їх публічно. Рішуче. Прямолінійно. Навіть о другій годині недільного ранку».
Багато читачів того повідомлення погоджувалися із цими словами і надіслали свої компліменти Джобсу електронною поштою. Стів Джобс також цим дуже пишався, він переслав цю переписку з Тейтом і кілька «листів пошани» й мені.
Однак жорстка політика Apple щодо заборони конроверсійних політичних мультиків чи порно й далі турбувала людей. Гумористичний сайт eSarcasm.com започаткував інтернет-кампанію «Так, Стіве, я хочу порно!». «Ми брудні, зациклені на сексі негідники, які потребують доступу до порно 24 години на добу, — писалося на сайті. — А ще нам просто подобається ідея безцензурного, відкритого суспільства, де технодиктатори не вирішують, що нам можна бачити, а що ні».
У той час Джобс та Apple були втягнуті у битву з дружнім до Valleywag веб-сайтом Gizmodo, якому потрапила до рук тестова версія ще не випущеного iPhone 4, якого безталанний інженер забув у барі. Коли поліція, реагуючи на скаргу Apple, увірвалася до будинку репортера, що опублікував інформацію про новий прилад, це підняло ще одне питання — чи жадання все контролювати тепер не поєдналося ще й із небаченою зухвалістю.
Джон Стюарт був другом Джобса та фаном Apple. Джобс відвідав його у лютому, коли саме прибув до Нью-Йорка, щоби зустрітися з керівниками кількох ЗМІ. Але це не зупинило Стюарта від критики політики компанії у програмі The Daily Show.
— Так не повинно бути! Це Microsoft мала, бути уособленням зла! — казав Стюарт напівжартома. — Ви, хлопці, були повстанцями, простими трудягами. Тепер, схоже, ви стали не звичайними людьми, а людьми з великими можливостями, і це вас зіпсувало. Пам’ятаєте, тоді, у 1984-му, у вас була та класна реклама про скидання ярма Великого брата? Подивіться тепер на себе!
Наприкінці весни ця тема стала предметом обговорення на засіданні ради директорів.
— У цьому є впертість та нахабство, — сказав мені Арт Левінсон за обідом, після того як підняв те питання на зустрічі. — Це пов’язано з особистістю Стіва. Його манерою реагувати інстинктивно та викладати свої переконання у вольовій манері.
Така зухвалість була прийнятна, поки Apple була у ролі новачка чи жертви несправедливості. Але зараз Apple стала домінантом на ринку мобільних пристроїв.
— Нам треба перебудувати свою політику у відповідності до статусу компанії, ці питання мають вирішуватися по-іншому, — сказав Левінсон.
Ел Ґор також висловився з цього питання на засіданні ради директорів.
— Обставини, в яких працює Apple, змінюються, — заявив він. — Це уже не метальник молота у Великого брата. Зараз Apple — велика й потужна компанія, і люди бачать її пиху.
Джобс почав захищатися, коли підняли це питання.
— Він просто так звик, — казав Ґор. — Він кращий у позиції знедоленого, аніж у ролі поважного гіганта.
Джобс не терпів таких розмов. На його думку, Apple тоді так критикували через те, що прислухалися до Google та Adobe, а ті, в свою чергу, оббріхували Apple та намагалися розсварити керівництво компанії. А що він думав з приводу закидів, що Apple часом поводилася надто зухвалою?
— Я про це не переймаюся, — сказав він, — тому що ми не зухвалі.
У багатьох компаніях споживчих товарів виникає напруга поміж дизайнерами, які хочуть, щоби продукт виглядав чарівно, й інженерами, які мають зробити так, щоби продукт відповідав функціональним вимогам. У Apple, де Джобс наполягав, щоб і дизайн, і технічні характеристики були якнайкращими, напруга зростала ще більше.
Коли Стів і керівник відділу дизайну Джоні Айв стали співучасниками творчої змови в 1997 році, вони зазвичай розглядали занепокоєння, висловлюване інженерами, як вияв психології штабу «не можу/не вмію», яку потрібно було виправляти. Їхня віра в те, що прекрасний дизайн міг дати поштовх до надлюдських подвигів у інженерії, підкріплялася успіхом iMac і iPod. Коли інженери казали, начебто щось зробити неможливо, Айв і Джобс змушували їх спробувати, і, зазвичай, вони таки досягали успіху. Інколи траплялися дрібні проблеми. Наприклад, iPod Nano можна було легко подряпати, оскільки Айв вірив, що прозоре покриття применшить чистоту його дизайну. Але цей недолік не був критичним.
Коли настав час розробляти дизайн iPhone, бажання Айва наштовхнулися на фундаментальний закон фізики, який не можна було змінити навіть із використанням ефекту викривлення реальності. Метал — не найкращий матеріал, щоби його розташовувати коло антени. Як довів Майкл Фарадей, навколо поверхні металу існує електромагнітне поле, хвилі якого не проходять крізь нього. Тож, якщо в телефону буде металевий корпус, це спричинить до так званої клітки Фарадея, приглушуючи сигнали, які виходитимуть чи входитимуть у нього. Оригінальний iPhone спершу планували випустити з пластичною смужкою внизу, але Айв уважав, що це зашкодить цілісності дизайну, та попросив, щоби навколо зробили алюмінієвий обідок. Коли це спрацювало, Айв розробив iPhone 4 зі сталевим обідком. Сталь надавала би структурну підтримку, виглядала би справді гладенькою та слугувала б частиною телефонної антени.
Такий підхід кидав інженерам серйозні виклики. Для того щоби виконувати функцію телефонної антени, сталевий обідок повинен був мати крихітну прогалину. Але якби людина затуляла її пальцем чи пітною долонею, то могла би виникати втрата сигналу. Інженери запропонували прозоре покриття навколо металу, щоби допомогти запобігти цьому, але знову Айв був переконаний, що це псуватиме вигляд полірованого металу. Питання ставили Джобсу на різних зустрічах, але він уважав, що інженери роблять з мухи слона. Ви можете зробити так, щоби це спрацювало, сказав він. І вони змогли.