Але не було нічого вічного, Джобс міг різко змінити своє ставлення. Коли Трібл розповідав Герцфельду про ефект викривлення реальності Джобса, то він звернув особливу увагу на схожість цього явища зі змінним струмом високої напруги.
— Те, що Джобс тобі сьогодні каже, що щось жахливе, а інше — супер, не обов’язково означає, що те ж саме він відчуватиме завтра, — пояснював Трібл. — Якщо ти ділишся з ним новою ідеєю, він зазвичай буде казати, що в ній нема нічого путнього. Але якщо насправді вона йому сподобається, за тиждень він до тебе повернеться і запропонує тобі твою ж ідею, так наче її вигадав він.
Такими зухвалими піруетами, своєю гнучкістю Джобс нагадував танцюриста.
— Якщо одна лінія аргументації не спрацьовувала, Джобс одразу переключався на іншу, — каже Герцфельд. — Інколи він просто виводив людей із себе, раптово приймаючи чиюсь позицію як свою власну, без жодних зазначень, що він раніше думав інакше.
У такій ситуації не раз опинявся Брюс Горн, програміст, якого разом із Теслером переманили з «Ксерокс PARC».
— Одного тижня я йому кажу про свою ідею, і він відповідає, що то божевілля, — пригадує Горн. — Наступного тижня він оголошує всім про свою нову класну ідею — і це, власне, моя ідея! Я окликаю його і нагадую: «Стіве, я ж тобі на минулому тижні саме про це говорив», а він у відповідь: «Так, так, ага… Працюємо, хлопці. Не відволікаємося».
Схоже було на те, що мікросхемі мозку Джобса бракувало клепки, відповідальної за модулювання надпотужних імпульсів його стрімких думок. У спілкуванні з Джобсом колектив Macintosh узяв на озброєння принцип із аудіотехнічної сфери під назвою «фільтр низьких частот» (такий фільтр пропускає хвилі низької частоти і зменшує рівень високочастотного сигналу. — Прим. пер.). Опрацьовуючи Джобсову інформацію, вони навчилися зменшувати інтенсивність його сигналів. Це допомагало краще розуміти отримані дані та дещо згладжувало гострі кути Джобсового характеру.
— Після того як Стів кілька разів радикально змінював своє ставлення, — каже Герцфельд, — ми почали застосовувати отой так званий низькочастотний фільтр і не реагували на якісь його крайнощі.
Чи була безцеремонна поведінка Джобса спричинена браком емоційної чутливості? Ні. Навіть навпаки. Він був дуже чутливий на емоції, здатен був «читати» людей — бачив як їхні сильні сторони, так і слабинки. Обрану жертву, котра нічого не підозрювала, він міг приголомшити бездоганно поціленим емоційним стусаном. Він інтуїтивно відчував, чи людина дійсно в чомусь розбиралася, чи лише вдавала. І це зробило його бездоганним майстром задобрювання, переконування, улесливості та залякування.
— Джобс безпомилково відчував людські слабкості, знав, як змусити когось почуватися малим і нікчемним і чим можна налякати, — розказує Джоана Гофман. — Ця особливість характерна для людей харизматичних, які вміють маніпулювати іншими. Усвідомлення того, що він може тебе знищити, примушувало почуватися слабким і весь час добиватися його схвалення. Сподіватися, що він підніме тебе над загалом, поставить на п’єдестал і буде тобою володіти.
Енн Бауерз була головним фахівцем по роботі з Джобсовими капризами та різкістю. Раніше вона очолювала відділ кадрів у Intel, але відійшла від справ після того, як одружилася зі співзасновником компанії Бобом Нойсом. У 1980-му вона приєдналася до Apple і була там наче мати-наставниця, якій інколи доводилося й приструнювати норов Джобса. Після його чергового вибрику вона йшла до кабінету Стівена, закривала двері та спокійно, але твердо вичитувала його.
— Я знаю, знаю, — виправдовувався Джобс.
— Ну, якщо знаєш, то перестань, будь ласка, так себе поводити, — наполягала вона.
Ось як ті ситуації пригадує сама Бауерз:
— Якийсь час після того він був — хоч до рани прикладай. А за тиждень чи трохи пізніше я знову отримувала дзвінок.
Вона усвідомлювала, що Джобсу важко було себе стримувати.
— Він сподівався чогось надзвичайного і не терпів, якщо люди не виправдовували його очікувань. Він не міг себе контролювати. Я розумію, чому Стів, бувало, зривався, адже зазвичай на це були підстави. Одначе це призводило до згубних наслідків — зокрема, створювало атмосферу страху. Він це усвідомлював, але від цього його поведінка не ставала бездоганною.
Джобс зблизився з Бауерз та її чоловіком і частенько навідувався до них у гості, на пагорби Лос-Ґатоса, без попередження. Ще звіддаля, зачувши звуки його мотоцикла, Ен розуміла, що вечеряти вони знову будуть у компанії Стівена.
На якийсь час Бауерз і Нойс стали наче ще одними прийомними батьками для Стіва.
— Він був дуже яскравий, але водночас і дуже обділений. Йому потрібна була доросла, батьківська постать, якою для нього став Боб, а я стала за маму.
Вимогливість і брутальність Джобса приносили й деяку користь. Ті, кого він не знищував ущент своїми зауваженнями, ставали сильнішими. Частково через страх, а частково через прагнення сподобатися, вони починали виконувати свою роботу краще.
— Його поведінка бувала емоційно вбивчою, але якщо ти це витримував, то загалом воно йшло на користь, — каже Гофман.
Джобсу можна було й гідно відповісти, й при цьому не лише «вижити», але й «піднятися». Та це не завжди працювало — Раскін, скажімо, пробував, і якийсь час усе було добре, але потім був просто знищений. Та якщо хто попадав Джобсу під гарячу руку, але опонував йому спокійно й упевнено, то зазвичай заслуговував на його повагу, бо Джобс тоді бачив, що людина знається на тому, що робить. Зрештою, в колі близьких людей Стіва — як в особистому житті, так і у професійній сфері — завжди було значно більше людей сильних, аніж підлабузників.
У колективі Macintosh це знали. Кожного року, починаючи з 1981-го, вони нагороджували особу, яка найкраще змогла протистояти Джобсу. Нагорода та була частково жартом, а частково й ні. Джобс знав про неї, і йому подобалася та ідея. Першою нагороду отримала Джоана Гофман. У неї були сильні характер і воля, походила вона з сім’ї біженців зі Східної Європи. Одного разу Джоана дізналася, що Джобс повністю змінив її ринкові прогнози на свій лад, після чого, на її думку, вони вже не мали нічого спільного з реальністю. Розлютившись, вона попрямувала до його кабінету.
— Піднімаючись сходами, я сказала його помічникові, що візьму зараз ножа й увіткну його Джобсу прямо в серце, — згадує Гофман.
Ел Айзенстат, юрист компанії, тоді її зупинив, а Стів, почувши про все, забрав свої правки.
У 1982 році Гофман отримала нагороду знову.
— Пам’ятаю, як я заздрила Джоані, тому що вона могла поставити Стіва на місце, а мені для цього не вистачало сміливості, — згадує Дебі Коулмен, яка того року тільки-но приєдналася до команди Macintosh. — Уже наступного року — 1983-го — нагорода дісталася мені. Я засвоїла, що треба відстоювати те, у що віриш, — Стів поважав таку позицію. Після цього я пішла на підвищення.
Врешті-решт вона стала директором із виробництва.
Іншого разу Джобс зайшов до одного з інженерів Еткінсона і почав своє звичне: «Це все лайно…». Як пригадує Еткінсон, той хлопець відповів Джобсу: «Ні. Аж ніяк. Це якраз найкращий спосіб», — і пояснив Стіву всі інженерні тонкощі завдання, над яким він тоді працював. Джобс відступив. Еткінсон учив своїх колег пропускати слова Джобса через свого роду перекладач.
— Ми навчилися перекладати. «Це все лайно» — це було, по суті, питання-спонука із приблизно таким значенням: «Поясни мені, чому саме це є найкращим способом… щось там зробити».