Найбільше непорозуміння, яке було у Джобса під час туру Європою, стосувалося передбачення продажів. Користуючись своїм ефектом викривлення реальності, Джобс постійно підштовхував команди до того, щоб у них були вищі прогнози. Він погрожував європейським менеджерам, що більше не дасть їм жодних асигнувань, якщо вони не передбачать більші прогнози. Вони наполягали, що хочуть залишитися реалістами, і Гофман довелося виступити суддею.
— Наприкінці тієї подорожі все моє тіло трусилося, — пригадувала Гофман.
Під час тієї подорожі Джобс познайомився з Жаном-Луї Ґассе — менеджера Apple у Франції. Ґассе був один із тих, хто якось постав проти Джобса під час одного з візитів.
— Він мав свою правду, — згодом зазначав Ґассе. — І єдиним способом поводитися з ним — було ображати його більше, ніж він би міг образити тебе.
Коли Джобс звично почав погрожувати зменшенням асигнувань, якщо Ґассе не підвищить прогнози продаж, Ґассе розлютився.
— Пригадую, я схопив його за шкірку і сказав припинити, і тоді він заспокоївся. Я також був злим чоловіком. Я був придурком, який почав виліковуватися. І я міг бачити це у Стівові.
Ґассе, з іншого боку, був вражений тим, як Джобс міг уключити шарм, коли йому це було потрібно. Франсуа Міттеран упроваджував принцип комп’ютеризації для всіх, і різноманітні академічні експерти у технологіях, такі як Марвін Мінскі та Ніколас Ніґропонте, прийшли поспівати хором. Джобс виступив із промовою до групи у готелі «Брістоль» і намалював картину, як Франція може рухатися вперед, якщо впустить комп’ютери у школи. Париж також розбудив у ньому романтика. Ґассе і Ніґропонте розказували байки, як Джобс там чіплявся до кожної спідниці.
Після сплеску збудження випуском нового Macintosh у другій половині 1984 року його продажі почали знижуватися. Існувала серйозна проблема: він був сліпучим, але жахливо повільним і малопотужним комп’ютером, і жоден фурор не міг приховати цього. Його краса була у гарному інтерфейсі, який виглядав, як сонячна ігрова кімната, а не темний екран із пульсуючими зеленими літерами з непривітними командними лініями. Та це призводило до найбільш слабкої сторони: літера на текстовому дисплеї виглядала не як код, а коли Macintosh малював літери елегантних шрифтів, піксель за пікселем, потрібно було у 20–30 разів більше пам’яті. Lisa справлялася з цим, бо у неї було понад 1000 кілобайтів оперативної пам’яті, a Macintosh мав лише 128 кілобайтів.
Іншою проблемою була відсутність внутрішнього жорсткого диску. Джобс називав Джоану Гофман «фанаткою «Ксерокса», коли вона боролася за цей накопичувач. Він же наполіг, щоб у Macintosh був лише один драйвер для дискети. Якщо потрібно було скопіювати дані, можна було накачати собі руку, виймаючи одну дискету і засовуючи іншу. У Macintosh також не було охолоджувача, і це було ще одним прикладом Джобсової впертості. Охолоджувачі, він уважав, відволікали від спокою комп’ютера. Та це спричиняло провали у системі, і Macintosh стали називати «бежевим тостером», що зовсім не сприяло його популярності. Було неприємно, що продажі, хоч і були високими протягом перших кількох місяців, потім упали, коли люди дізналися про його обмеження.
— Ефект викривлення реальності спочатку підбадьорює, але ж потім з’являється реальність, — пізніше журилася Гофман.
Наприкінці 1984 року, коли Lisa вже зовсім не продавалася, а продажі Macintosh впали до нижче як 10 тисяч на місяць, Джобс прийняв хибне нетипове рішення, бо він був у відчаї. Він вирішив скласти опис непроданих машин Lisa, з’єднати їх з програмами Macintosh і продати їх як нову машину — Macintosh XL. Оскільки Lisa зняли з виробництва, для Джобса було незвичним випускати те, у що він не вірив.
— Я була розлючена, адже Macintosh XL не був справжнім, — говорила Гофман. — Це просто було хоч якесь використання непотрібних комп’ютерів Lisa. Продавалася машина непогано, але нам довелося припинити випускати цю фальшивку, і я пішла у відставку.
Поганий настрій можна було прослідкувати й у рекламі, розробленій у січні 1985 року, яка мала нанести удар у відповідь резонансним почуттям від реклами анти-IBM»1984». На жаль, існувала велика різниця: перша реклама залишила героїчне, оптимістичне враження, а друга, яку назвали «Лемінги» і яка була представлена Лі Клоу і Джеєм Чятом, показувала корпоративних менеджерів у темних костюмах із зав’язаними очима, які направлялися до круч своєї смерті. На початку і Джобс і Скаллі не погоджувалися з такою рекламою. Зовсім не здавалося, що це створить славетний образ для Apple і, навпаки, образить кожного менеджера, хто купить IBM.
Джобс і Скаллі питали, чи у когось є інші ідеї, але працівники агенції відступали.
— Ви не хотіли реклами «1984» минулого року, — сказав один із них.
— Я поставлю на кін цієї реклами свою репутацію, поставлю все, — говорив Лі Клоу, як пригадував Скаллі.
Коли з’явилася знята версія, яку знімав брат Рідлі Скотта — Тоні, концепція виглядала ще гіршою. Нерозумні менеджери марширували до круч і співали похоронну пісню з «Білосніжки» — «Хей-хо, хей-хо», і темна зйомка робила все ще більше депресивним, ніж це було в ескізах.
— Я просто не можу повірити, що ти хочеш образити всіх бізнесменів Америки цим, — кричала Дебі Коулмен на Джобса, коли вона побачила рекламу.
На маркетингових зустрічах вона встала, щоби пояснити, як сильно їй не подобалася реклама.
— Я поклала на його стіл заяву про звільнення. Я написала заяву на своєму Macintosh. Я вважала це образливим для корпоративних менеджерів. А ми ж тільки почали налагоджувати співпрацю з ними.
Незважаючи на це, Джобс і Скаллі схилялися до благань агенції і запустили рекламу під час футбольного турніру Super Bowl. Вони пішли на гру на стадіон Стенфорда всі разом — Скаллі з дружиною Лізі (яка не переносила Джобса) і Джобс з новою дівчиною, Тіною Редс. Коли рекламу показали десь наприкінці четвертого тайму похмурої гри, вболівальники, побачивши її на екранах, відреагували мляво. Та й в усій країні загалом реакція була негативною.
— Вона образила саме тих, кому Apple хотів прорекламувати, — говорив президент фірми з дослідження ринку в інтерв’ю часопису Fortune.
Менеджер з маркетингу Apple згодом запропонував, щоби компанія купила рекламну площу в Wall Street Journal і вибачилася.
Джей Чят погрожував, що якщо вони і справді таке зроблять, то його компанія перекупить сторінку перед тим і буде вибачатися за вибачення.
Дискомфорт Джобса від реклами та загальної ситуації, яка склалася в Apple, був очевидним, коли він у січні поїхав до Нью-Йорка, щоби влаштувати ще один раунд інтерв’ю сам-на-сам. Енді Каннінґем з фірми Реґіса Мак-Кени відповідала за логістику у готелі «Карлайл». Коли Джобс приїхав туди, то сказав їй, що його кімнату потрібно повністю переробити, хоча була десята ранку і зустрічі мали починатися вже наступного дня. Піаніно було не там, де мало бути, полуниці були іншого сорту. Але найбільше йому не подобалися квіти. Він хотів кали.
— Ми навіть пересварилися через те, якими є кали, — згадувала Каннінґем. — Я знаю, які вони, бо вони були у мене на весіллі, але він вибрав інші лілії і назвав мене «дурепою», бо я, мовляв, не знала, які з себе кали.
І Каннінґем пішла, беручи до уваги, що це був незнайомий Нью-Йорк, шукати місце, де б вона могла опівночі купити лілії, які він забажав. Після того як вони переробили все у кімнаті, Джобсу стало не подобатися те, у що Енді вбрана.
— Цей костюм просто огидний, — сказав.
Каннінґем знала, що в нього бували безпричинні напади злості, і намагалася його заспокоїти.