— З точки зору дієвості, у компанії зараз немає ролі для Стіва, і навряд чи вона з’явиться у майбутньому, — говорив він. — Я не знаю, що він тут робитиме.
Така прямота шокувала присутніх, і було чути, як залою прокотилося зітхання.
Можливо, поїздка до Європи допоможе, думав Джобс. І в червні він поїхав до Парижа, де виступив на події від Apple й узяв участь у вечері на честь Джорджа Буша-старшого. Звідти він поїхав до Італії, де разом з Тіною автомобілем їздив пагорбами Тоскани і купив там велосипед, щоб їздити на ньому самому. У Флорінції він увібрав архітектуру міста і текстуру будівельних матеріалів. Найбільше запам’яталася бруківка, яку привезли з кар’єру Казон, що біля тосканського міста Фірензола. Вона була блакитнуватого заспокійливого кольору. За двадцять років він вирішить, що підлога у більшості крамниць Apple має бути з цього каміння.
Apple II тільки почав продаватися в Росії, і Джобс поїхав до Москви, де зустрівся з Елом Айзенстатом. Були деякі непорозуміння з дозволами на експортні ліцензії від Вашингтону, і вони зустрілися з комерційним аташе Майком Мервіном. Той попередив їх, що існували суворі правила щодо спільного користування технологіями з радянськими громадянами. Джобса це роздратувало. На ярмарку в Парижі віце-президент Буш заохочував його привезти комп’ютери в Росію, щоби «викликати революцію з низів». За обідом у грузинському ресторані, де подавали шашлики, Джобс не припиняв обурюватися.
— Як це може порушувати американські закони, якщо це насправді йде нам на користь? — питав він Мервіна. — Якщо ми дамо росіянам Macintosh, вони зможуть надрукувати всі свої газети.
Джобс також показав свій безтурботний бік у Москві, наполягаючи на розмові про Троцького — харизматичного революціонера, який згодом опинився не у фаворі, і Сталін наказав його вбити. Тоді агент КДБ запропонував йому остудити свій запал.
— Не торкайся теми Троцького, — сказав він. — Наші історики вивчили ситуацію і вирішили, що не такий уже він і великий.
Та це не допомогло. Коли вони приїхали у Московський університет поговорити зі студентами про комп’ютери, Джобс почав свою промову з прославляння Троцького. Він був революціонером, з яким Джобс себе ототожнював.
Джобс і Айзенстат відвідали вечірку з нагоди Дня незалежності Америки в американському посольстві. У листі подяки, який він надіслав згодом послу Артуру Гартману, Айзенстат зазначав, що Джобс планує наступного року розширювати діяльність Apple в Росії з більшим ентузіазмом.
— Орієнтовно ми плануємо повернутися до Москви у вересні.
На якусь мить виглядало, що надія Скаллі на те, що Джобс стане «глобальним натхненником», рушиться. Але насправді так не було. На вересень уже планувалося щось інше.
РОЗДІЛ ВІСІМНАДЦЯТИЙ
NEXT
Прометей рве пута
Після повернення з Європи у серпні 1985 року, коли він усе ще мудрував над тим, що робити далі, Джобс домовився про зустріч із Полом Берґом, біохіміком зі Стенфорда, щоб обговорити з ним останні досягнення генної інженерії — зрощення генів, генетично-модифіковані організми тощо. Берґ пояснив, наскільки складно було проводити досліди в біологічній лабораторії, де від початку експерименту до отримання результатів інколи проходили тижні.
«Чому ж ви не симулюєте їх на комп’ютері?» — запитав Джобс. Берґ відповів, що комп’ютери з такими можливостями задорогі для університетських лабораторій.
— І він раптом захопився цією ідеєю, — згадує Берґ. — Джобс надумав започаткувати нову компанію. Він був молодий, багатий, і йому треба було придумати, що робити решту свого життя.
Джобс уже дізнавався у науковців про їхні вимоги до комп’ютерів. Він цим цікавився від 1983 року, після відвідання відділення комп’ютерної науки у Брауні, де він показував можливості Macintosh. Тоді йому повідомили, що, аби приносити якусь користь в університетських лабораторіях, машина ця має бути набагато потужнішою. Мрією дослідників-науковців було мати потужний і персональний комп’ютер водночас. Як начальник відділення Macintosh, Джобс запустив проект із розробки такого комп’ютера, який прозвали Big Mac. Планували використовувати операційну систему UNIX та робоче середовище Macintosh. Але, після того як Джобса поперли з Macintosh, його наступник — Жан-Луї Ґассе — закрив проект Big Мас.
Коли це трапилося, Джобс отримав дзвінок від Річа Пейджа, який тоді працював над мікросхемою для Big Мас. Це була одна з останніх бесід, які Джобс мав із працівниками Apple. Вони у розпачі підштовхували його створити нову компанію — знову самому бути при ділі та їх таким чином урятувати. Ця ідея почала потроху втілюватися безпосередньо перед Днем праці (загальнонаціональне свято у США, відбувається у перший понеділок вересня. — Прим, пер.), коли Джобс поговорив із Бадом Тріблом, керівником відділу програмного забезпечення в первинному Macintosh, і підняв ідею створення комп’ютера, що був би водночас і потужним і персональним. Він також залучив двох інших працівників Macintosh, які подумували над тим, щоби залишити компанію — Джорджа Крау і С’юзан Барнс.
Лишилася тільки одна ключова вакансія у команді — людина, яка би займалася продажем їхніх виробів університетам. Найпершим кандидатом на це місце був Денл Л’юїн, який організував при Apple університетський консорціум, що дозволило купувати комп’ютери Macintosh гуртом. Окрім пропущених двох літер у його імені, він виглядав як викапаний Кларк Кент (герой американських коміксів, alter ego Супермена. — Прим, пер.) та типовий представник прінстонського бомонду. До того ж у нього було дещо спільне із Джобсом — Л’юїн свого часу в Прінстоні написав доповідь про Боба Ділана і харизматичне лідерство, а Джобсу були близькі обидві ці теми. Л’юїновий консорціум був чудовою знахідкою для Macintosh, але він зійшов на пси, після того як пішов Джобс, а також після реорганізації Біллом Кемпбелом системи продажу комп’ютерів Macintosh в такий спосіб, що значимість їх продажу університетам напряму зменшилася. Л’юїн збирався подзвонити Джобсу того дня, але Стів зв’язався з ним перший. Л’юїн під’їхав до Джобсового невмебльованого маєтку, і, гуляючи на природі, вони обговорювали можливості створення нової компанії. Л’юїн був захоплений ідеєю, але не готовий одразу долучитися. Наступного тижня він і Кемпбел збиралися навідатися в Остін (Техас), тож Л’юїн не хотів приймати якогось рішення до свого повернення звідти. Коли ж повернувся, то його відповідь була «так». Новина ця прийшла 13 вересня, якраз тоді, коли в Apple проходила зустріч ради директорів.
Хоча номінально Стівен Джобс усе ще був президентом компанії, але він наради не відвідував з тієї пори, як утратив свій уплив. Джобс подзвонив Скаллі, повідомив, що цього разу буде, і попросив додати один пункт до порядку денного — звіт голови. Він не сказав, про що саме йтиметься у тому звіті, тож Скаллі зрозумів, що то буде критика останніх перетворень у компанії. Натомість, коли настала його черга доповідати, Джобс повідомив раду про свої плани започаткувати нову компанію.
— Я багато про це розмірковував, і, здається, настав час розібратися зі своїм життям, — почав він. — Треба же щось робити. Мені вже тридцять.
Потім Джобс повернувся до своїх записів, де йшлося про плани створити комп’ютер для університетського ринку. Нова компанія не буде конкурентом Apple, він це обіцяв, і він хотів забрати з собою лиш декілька неключових фахівців. Джобс збирався скласти свої повноваження президента Apple, але сподівався, що вони зможуть і надалі співпрацювати. Можливо, запропонував він, Apple захоче купити права на розповсюдження виробів його нової компанії або ж надасть право використовувати програмне забезпечення Macintosh.