Майка Маркулу не тішила перспектива, що ще хтось покине Apple разом із Джобсом:
— Нащо тобі взагалі когось брати?
— Не переймайтеся, — почав його та решту директорів переконувати Джобс. — Ті люди значної ролі в Apple не грають, і вони в будь-якому випадку збиралися звільнятися.
На початку рада наче радо сприйняла ідею нової справи Джобса. Після невеликого обговорення найвищі чини Apple навіть запропонували викупити десятивідсоткову частку нової компанії та наполягали, щоби Джобс залишався у раді.
Того вечора Джобс і п’ятеро перебіжчиків зустрілися знову — за вечерею в його будинку. Він збирався прийняти інвестицію Apple, але інші його переконали, що це було би нерозважливо. Вони також зійшлися на тому, що буде краще, якщо вони разом й одразу всі звільняться, тоді до їхнього відходу буде менше питань.
Тож Джобс написав офіційного листа Скаллі, в якому перелічив імена п’ятьох осіб, які збиралися піти з компанії, поставив свій розмашистий підпис і наступного ранку поїхав ув Apple, щоби особисто вручити лист, перед ранковою нарадою о 7.30.
— Стіве, це аж ніяк не малозначущі люди для компанії, — заявив Скаллі.
— Але вони, так чи інакше, збиралися звільнятися, — відповів Джобс. — Вони збираються подати заяви про звільнення сьогодні о дев’ятій.
З погляду Джобса, все було чесно. Жоден із тієї п’ятірки не був керівником якогось відділення чи членом найвищого керівництва. Навпаки, вони всі почувалися пониженими після того, як компанію було перебудовано. Однак, на думку Скаллі, вони були важливими гравцями: Пейдж — заслужений працівник Apple, а Л’юїн був ключем до ринку вищої освіти. Крім того, вони багато знали про Big Мас, і, попри те, що проект поховали, все ж та інформація належала компанії. Однак Скаллі не впадав у крайнощі. Замість наполягати на своєму він запропонував Джобсу не покидати раду директорів. Джобс відповів, що подумає.
Однак, коли Скаллі розпочав нараду о 7.30 та розповів своїм найближчим помічникам про те, хто залишає компанію, здійнялася справжня буча. Більшість із них уважали, що Джобс не виконував своїх обов’язків як президент та показав нечувану неповагу до компанії.
— Про це його махлювання треба розповісти людям, щоби його перестали вважати месією, — як пригадує Скаллі, кричав Кемпбел.
Кемпбел цього не заперечує, хоча згодом він став захищати Джобса і підтримувати його на нарадах керівництва, але того ранку він був не в гуморі.
— Мене то страшенно розлютило, особливо те, що він хотів забрати Денла Л’юїна, — каже Кемпбел. — Денл налагодив стосунки з університетами. Він завжди нарікав на те, як важко зі Стівом працювати, і ось він ішов із ним.
Кемпбел був настільки лютий, що покинув ту зустріч, щоби подзвонити Л’юїну додому. Дружина того повідомила, що він приймає душ, — Кемпбел відказав, що почекає. За декілька хвилин дружина знову підійшла до телефону й сказала, що чоловік і далі в душі, — Кемпбел продовжував чекати. Коли Л’юїн врешті-решт підійшов до слухавки, Кемпбел його прямо запитав, чи то все правда. Л’юїн не став відхрещуватися і все підтвердив. Кемпбел, не сказавши більше і слова, поклав слухавку.
Після обурення своїх підопічних Скаллі опитав членів ради директорів. Вони також відчували, що Джобс їх обдурив, сказавши, що не забере нікого з важливих спеціалістів. Особливо обурювався Артур Рок. Попри те, що він підтримав Скаллі у суперечці на День пам’яті, йому потім удалося відновити довірливі стосунки з Джобсом. Тиждень тому він запросив Джобса з його дівчиною до Сан-Франциско, щоби він та його дружина могли з тією дівчиною познайомитися, і вони мило повечеряли вдома у Рока. Джобс тоді ані словом не обмовився про нову компанію, що він створював, тож, коли Рок про все довідався від Скаллі, він почувався зрадженим.
— Джобс прийшов на нараду й обдурив нас, — казав Рок. — Він сказав, що думає над створенням компанії, тоді як він її уже створив. Він нам сказав, що візьме кількох середнячків, тоді як перебіжчиками виявилися п’ятеро досвідчених спеціалістів.
Маркула також почувався ображеним, хоч, як завжди, не втрачав самовладання:
— Він улаштував усе так, що п’ятеро висококласних фахівців пішли з компанії разом із ним. Так не робиться. Це було не по-джентльменськи.
За вихідні дирекція та керівники середньої ланки переконали Скаллі, що Apple має оголосити війну її співзасновнику. Маркула зробив офіційну заяву, в якій звинувачував Джобса у діях, «що суперечили його заявам про незалучення у свою компанію будь-яких ключових осіб Apple». Він також лиховісно додав: «Ми розглядаємо варіанти адекватних кроків у відповідь». Wall Street Journal написав тоді, що Кемпбел був «приголомшений і шокований» поведінкою Джобса.
Після зустрічі зі Скаллі Джобс уважав, що все пройде гладко, тож зник із поля зору. Але, почитавши газетні статті на цю тему, відчув, що мусить зреагувати. Він зателефонував кільком улюбленим журналістам і запросив їх до себе додому, де збирався пояснити своє бачення справи. Потім зателефонував Енді Каннінґем, яка займалася роботою з громадськістю при Реґісі Мак-Кені.
— Я приїхала у його невмебльовану садибу у Вудсайді, — пригадує Каннінґем, — та застала його на кухні зі своїми п’ятьма колегами, а кілька репортерів крутилися біля дому.
Джобс їй розповів, що збирався незабаром провести повноцінну прес-конференцію, але вже зараз почав зливати деяку підривну інформацію про Apple. Енді Каннінґем була шокована.
— Стіве, облиш, це погано закінчиться, — сказала вона.
Джобс прислухався до поради і відмовився від тієї затії. Він вирішив дати журналістам лише копію заяви про звільнення та обмежитися кількома нейтральними коментарями.
Джобс збирався надіслати поштою свою заяву про складання своїх повноважень, але С’юзан Барнс переконала його, що то буде не надто ввічливо. Тож він під’їхав до будинку Маркули, де в той момент також був Ел Айзенстат. Чверть години тривала напружена розмова, а потім зайшла Барнс, яка чекала Стіва назовні, і забрала його, перш ніж він устиг сказати щось непоправне. Він лишив листа, написаного на Macintosh та роздрукованого на LaserWriter.
17 вересня 1985 року
Шановний Майку,
у сьогоднішній вранішній газеті я прочитав, що Apple розглядає можливість усунення мене з посади президента. Мені невідоме джерело цієї інформації, але воно вводить в оману громадськість і нечесне щодо мене.
Ви, мабуть, пам ’ятаєте, що на раді директорів минулого четверга я заявив про свої плани започаткувати нову компанію й у зв’язку з цим готовий був залишити посаду президента.
Рада відмовилася прийняти мою відставку і попросила відстрочити її принаймні на тиждень. Я погодився з огляду на зацікавлення ради співпрацею з моїм новим проектом і навіть можливим інвестуванням у нього. У п’ятницю, після того як я повідомив Джона Скаллі, хто до мене приєднається, він підтвердив бажання Apple й надалі обговорювати можливу співпрацю з моїм новим підприємством.
Однак у підсумку схоже, що компанія обрала ворожу позицію щодо моєї нової справи. У зв’язку з чим я наполягаю на негайному прийнятті моєї відставки.
Як вам відомо, нещодавня реорганізація компанії залишила мене без роботи та навіть без доступу до інформації. А мені ж тільки тридцять, і я все ще хочу бути корисним і чогось досягати.